Понеділок, 18 листопада 2019p.

Залізобетон. «Родничок» продовжує «катувати» бетоном

 Наша газета в №13 за 11 травня 2011 р. (стаття «Бетон») розповідала про те, як відома в краї фірма «Родничок» викручується, аби замаскувати свою вину, а потерпіла сторона намагається компенсувати моральну та матеріальну шкоду, заподіяну цією фірмою. Своїми потужними бетоновозами фірмачі хочуть зацементувати суди, владу, щоб лише не платити гроші за жахливу аварію


 Нагадаємо, що 1 серпня 2008 року водій «Родничка» у селі Мамаївці Кіцманського району на швидкості 100 кілометрів на годину розтрощив легковик міцубісі. Бетоновоз виїхав на зустрічну смугу, інспектори державтоінспекції у протоколі зафіксували вину водія важкого мерседеса. Досить сказати, що гальмівний шлях вантажівки виміряли довжиною в 75 метрів. Водії розуміють, яка швидкість була в бетоновоза в населеному пункті, який до того ж повалив 12 метрів міцної огорожі. Але це все заліззя. І міцубісі, і паркан можна відновити. А людське життя ще ніхто не повернув.


 Того нещасливого 1 серпня бетоновоз «Родничка» разом з міцубісі розбив на смерть 23-річного водія Василя Бурака, а його брата Олега, який сидів поруч, важко травмував. Очевидці страшної пригоди змушені були зачепити трос до дверей, і трактор ледве вирвав їх, аби дістатись до потерпілих. Пізніше медична експертиза зафіксує, що водій Василь Бурак в результаті аварії отримав більше сотні травм, від яких загинув у кабіні автомобіля. А його непритомного брата вдалося врятувати. Всі, хто бачив цю страшну пригоду, казали, що Олег народився в сорочці. Бо в такій зім’ятій металевій гармошці, як правило, ніхто не залишається живим. Кілька місяців лікарі боролись за його життя. І таки врятували юнака. Зараз він ходить судами і розповідає, як летів на них здоровенний бетоновоз. А суди вимагають квитанцій, що підтверджували б, скільки грошей батьки Олега витратили на ліки, на догляд. Суди не хочуть починати засідання, доки їх батьки не нададуть довідки, скільки грошей затратили на пам’ятник загиблого Василька, скільки коштують калачі, свічки і взагалі всі столи, які буковинці традиційно накривають на дев’ять днів після смерті, на сорок, на рік… Такі вимоги нашого законодавства.


 Уявіть собі бідних батьків Івана і Раїсу Бураків, які, втративши молодшого сина, змушені були бігати по їдальнях і спецкабінетах та випрошувати довідки про смерть свого сина, про викопану яму, про вінки, про салати, котлети. Це справедливі суди чи жорстокі? Щоб не бути голослівним, наведу кілька красномовних залізобетонних тверджень судів.


 Суди, на жаль, теж розуміють, з ким мають справу. Тому намагаються відбілити провину бетоновоза «Родничка», кваліфікуючи її як «необережний злочин». А керівництво багатої фірми ллє сльози і хоче ними засліпити Феміду: «Прошу суд ухвалити рішення, яким відмовити позивачам у задоволенні позовних вимог, про стягнення матеріальних та моральних збитків за їх недоведеністю. Розмір відшкодування повинен бути адекватним завданій моральній шкоді, а також мають враховуватися вимоги розумності та справедливості…».


 Ніхто з фірми «Родничок» не вибачився перед батьками, навіть не старалися якось загладити вину, як це зазвичай відбувається. Звідки така гординя, жорстока непоступливість, холодна байдужість до трагедії? Відповідь, на жаль, є. Фірмою «Родничок» керує депутат обласної ради за списком Партії регіонів Іван Семенюк. Тут, як кажуть, собака зарита. Звідси й ноги ростуть.


 Неможливо читати цей текст без обурення. До байдужих бетонних фірмачів ніяк не доходить, яке горе вони принесли родині Бураків з Мамаївців. Через них батьки навічно втратили 23-літнього сина Василя. Кожен день родини починається і закінчується слізьми. Ідуть на могилу сина і простягають руки до неба: за що така кара Божа? І безпомічно радяться з Васильком, де ще шукати правди, куди йти.


 Бо як тільки сталась ця біда, батьки готові були на все. Лиш би ніхто їм не згадував про смерть, не роз’ятрював душу. Вони чекали, що хтось прийде від «Родничка», вибачиться, поспівчуває. Можна було розійтися по-людськи, як це прийнято в багатьох подібних ситуаціях. Сина ж все одно ніхто не поверне. А суди тим більше не допоможуть.


 Правда, згадує мати Раїса Іванівна, в кінці січня (минуло майже півроку від нещастя) завітав до них представник «Родничка» Микола Григорович Гавка: «Ми його запросили у Василькову кімнату, що виглядає як своєрідний музей. Тут всі речі сина, його одяг, диплом, бізнесові посвідчення, військова форма, боксерські рукавиці, щоденники, фотографії, недокурена пачка цигарок».


 Можливо, все це розчулило гостя, і він запропонував замість розтрощеної машини дати іншу міцубісі. Адвокат порадив брати її, бо більше нічого не буде. «Мій чоловік дав свій паспорт для оформлення документів. І на цьому все стихло. Почалися суди», – каже мати загиблого. Саме під час засідань підтвердилося, що «Родничок» хоче замаскувати свою вину та не виплатити жодної копійки компенсації.


 Більше 30-ти судових засідань витримала невинно постраждала родина. Є три рішення Кіцманського районного суду, два вироки Апеляційного суду Чернівецької області, ухвала Верховного Суду. Виникає закономірне запитання: чому так багато? А все тому, що адвокати «Родничка» щоразу оскаржували рішення, відмовляючись виплатити призначені судом компенсації, бо, бачите, надто бідна фірма.


 Не впевнений, чи при сьогоднішньому стані свободи слова дозволено аналізувати рішення судів. У попередній публікації (за 11 травня 2011 р.) детально розповідали про кожне із судових засідань. Повторю, що в цій нелегкій ситуації, коли фактично треба було відстояти, скільки ж коштує життя загиблого юнака, найоб’єктивнішими були усі три рішення Кіцманського районного суду. Можливо, тому, що справу тричі розглядали судді-матері Тетяна Олексюк, Людмила Масюк та Ірина Литвинюк. Вони відчули горе батьків і відповідно покарали певними сумами грошей винну в трагедії фірму «Родничок».


 На висоті виявився й Апеляційний суд Чернівецької області, який у червні минулого року ухвалив рішення про те, що «підстав для зміни чи скасування рішення Кіцманського суду (третього – від 25 лютого 2010 р.) не вбачається». Воно залишається чинним.


 На жаль, і воно безсиле. Після низки апеляцій «Родничка» рівно за рік, 1 червня 2011 року, Апеляційний суд Чернівецької області фактично скасовує своє попереднє рішення, значно занижуючи розмір компенсацій, визначених чотирма (!) попередніми судами. Суддя Катерина Заводян, очевидно, користувалась іншими категоріями оцінки людського життя і смерті, ніж її колеги до неї. Лише дослівні витяги із цього рішення зможуть допомогти читачеві відчути дивну жорстокість у визначеннях і сумніви в компетентності своїх же колег-суддів, які провели мінімум 10 засідань і мали б вивчити цю справу в деталях.


 «При відшкодуванні (так написано в рішенні) моральної шкоди суд відійшов від засад розумності і справедливості. Визначений розмір морального відшкодування, на його думку, перевищує розумний і допустимий, є неадекватним завданій шкоді та несправедливим». Про якусь знану хіба що самій К.Заводян розумність і справедливість свідчить ще одне речення, що найбільше обурило позивачів. А як думаєте Ви, шановні читачі? «Що ж до відшкодування моральної шкоди Буракам, то, визнаючи розмір відшкодування, суд не врахував вимоги розумності і справедливості, щоб таке відшкодування не призвело до безпідставного збагачення за рахунок помсти (!), оскільки відшкодування моральної (немайнової) шкоди, як правило, пов’язане із тим, щоб повернути чи відновити своє». Виходить, що вбиті горем батьки Іван та Раїса мстять «Родничку» і за рахунок смерті свого сина хочуть безпідставно збагатитись? Після таких розумних і справедливих звинувачень хочеться десятою дорогою обходити Апеляційний суд та його згадану суддю.


 Якщо порівнювати з першим рішенням суду, де сума складала 424 тисячі гривень, останній суд вирішив стягнути з «Родничка» 254 тисячі грн. Напевно, за цей період «Родничок» витратив набагато більше грошей на своїх адвокатів. Звичайно, родина Бураків не погоджується, оскільки сума не справедлива, та подала апеляцію. Якщо все залишиться без змін, Бураки обіцяють готувати позов до Європейського суду з прав людини.


 Вже давно потрібно провести судову реформу в Україні та запровадити суди присяжних. Можливо, тоді б ця справа вирішилася швидше.


 Напрошується ще одне запитання. А чи логічно так зверхньо закреслювати ухвали попередніх чотирьох суддів? Звідки така недовіра до колег? Професійна зневага їхньої сумлінної аналітичної праці під час розгляду? Можливо, в судовій практиці це вважається нормою? Що поробиш? Залишається терпіти сувору Феміду і дочекатись кінця. Що ми й будемо робити, аби повідомити про фінал трирічного судового марафону.


 Зрозуміла річ, що ображені батьки оскаржуватимуть це рішення в касаційному порядку до Вищого апеляційного суду України. Тож починається четверте чи вже п’яте судове коло, кожне з яких глибоко ятрить душу Івана та Раїси. До несправедливої смерті додалось несправедливе обгрунтування апеляційного суду. Проте треба боротися за правду.


 Розповідь про цю судову катавасію варто доповнити згадкою про голову облдержадміністрації Михайла Папієва. Про цю справу він знав, бо ще 26 квітня мав розмову з родиною Бураків та їх сусідами. Порадили люди, що групою до Папієва легше прорватись. А 16 квітня (перед цим візитом) Кіцманський районний суд ще раз визначив суму моральної шкоди, що «відповідає характеру та ступеню моральних страждань позивачів, конкретним обставинам справи та матеріальним можливостям відповідача». Родина Бураків з усіма цифрами погодилась і благала поставити нарешті крапку. Тому й звернулася до першого керівника області, аби той вплинув на свого однопартійця-регіонала, депутата обласної ради Івана Семенюка – шефа «Родничка», за якого лідер партії М.Папієв відповідає. Батьки загиблого сина просили, щоб Папієв переконав Семенюка не подавати більше апеляційних скарг, якими замучили нещасну сім’ю. Всього-на-всього вплинути на однопартійця, переконати його, попросити. А не «втручатись у будь-який спосіб в провадження у справі цивільної юрисдикції». Це рядок з відповіді Буракам першого заступника голови ОДА Г.Галиця, до якого, до речі, ніхто не звертався. Батьки хотіли почути чи прочитати відповідь саме керівника партії М.Папієва. Саме йому вони довірили свій біль. А не Галицю, який у листі, мов у листівці лікнепу, повчає, що «державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову» і що «облдержадміністрація забезпечує додержання прав і свобод громадян». Нічого з цього звернення до Папієва не вийшло. Доки він з Галицем забезпечував свободу громадянам, «Родничок» таки подав апеляцію, продовживши муки вбитої горем сім’ї з Мамаївців.


 «Фактично і Папієв, і Галиць розписались у своїй причетності до цих судових катувань, хоча могли ще навесні їх зупинити», – каже батько загиблого. Зате тепер, після цього несподівано заперечливого рішення Апеляційного суду, обласна адміністрація терміново викликає Бураків, запрошує пресу і розповідає, як «допомогла» вирішити проблему. Миротворець Папієв, як його величає Раїса Іванівна, «не посприяв нам, а лише нашкодив, підтримавши свого депутата-однопартійця». Можливо, допоміг тим, що хоч якісь гроші повернуть потерпілим? А можливо, краще б не заважав? Не нам судити.


 Проте, на мою думку, в такий спосіб Михайло Папієв забетонував залізом цю справу. Підсилив залізною арматурою цю ситуацію. І вийшов тепер уже спільний залізобетон «Родничка» і ОДА, яка вчасно не зреагувала на біль родини Бураків.


 Щоб мене ніхто не звинувачував в необ’єктивності, подаю коментар представника «Родничка» Назарка Ярослава Григоровича, заступника директора фірми «Родничок»: «Під час останньої зустрічі за участю голови облдержадміністрації Михайла Папієва родина Бураків не пішла на примирення. Їх не влаштовує та сума, яку призначив суд, вони хочуть більше. Проте ми готові виконувати рішення суду».


 Будемо в подальшому повідомляти про хід розгляду цієї справи. Проте мені здається, оскільки компромісу немає, то потрібно, щоб один із учасників конфлікту змирився і прийняв для себе не дуже зручний варіант, аби ця судова тяганина закінчилася.

Оцінити матеріал:
(0 голосів)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Загрузка...
Альфа-Банк UA CPL

Нові блоги

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення