Колінківці – від прізвища Колінко
Село Колінківці розташоване на південному заході Хотинського району, на кордоні з Hовоселицьким, а якщо точніше – на стику Хотинської височини та Новоселицької рівнини. Населення складає близько 5-ти тисяч осіб.
Історія Колінківців тісно пов’язана з історією району. В XI столітті до нашої ери на території сучасної Хотинщини жили численні племена сарматів. Римський історик Тацит пише, що серед них були й слов’яно-венеди. Історичні матеріали підтверджують, що на території сьогоднішніх Колінківців у I-VII ст. до н.е. жили слов’янські племена. Вони називалися тиверцями й заселяли землі вздовж Дністра аж до Чорного моря. Згодом ці поселення увійшли до складу Київської Русі, а мешканці стали величатися «русичами».
Татарська навала понад сто років виснажувала ці землі. Страждало місцеве населення, гинучи в полоні чи від шабель кочівників. Після падіння влади татарів тут утворилось руське князівство – Шипинська земля, яка в 1387 році ввійшла до складу Молдавського князівства. На початку XVI ст. ці «прикордонні» землі часто спустошували турки. Рятуючись від них, люди залишали рідну землю, тікаючи на північ.
У писемних джерелах село вперше згадується в 1771 році, назва походить від прізвища Колінко. На сьогодні у селі функціонує сільська рада, пошта, дільнична лікарня, дитячий навчальний заклад, бібліотека, навчально-виховний комплекс. До визначних місць можна віднести: православну Свято-Вознесенську церкву, Свято-Володимирський чоловічий монастир, грязьовий вулкан.
10 мільйонів на новий дитсадок
Сонячного ранку завітала до Колінківців. Село зустріло репліками румунською, чистотою й яскравістю природних краєвидів. Це українське село з молдавським населенням. У його центрі – адмінбудинок, в одній частині якого влаштувалися дільничний інспектор, відділення зв’язку, «Ощадбанк», ремонт взуття, перукарня і чергова частина пожежної охорони, інша частина будинку очікує на реконструкцію – тут планують розташувати дитсадок. Аби дізнатися більше про життя та проблеми села, поспілкувалася із сільським головою Дмитром Івановичем Мельником, який обіймає посаду від 2006 року.
– Одна з найважливіших проблем – реконструкція дитячого садочка, – починає свою розповідь Дмитро Іванович. – У селі є 308 дітей від народження до 6-ти років, але багато дітей не відвідують садочок. У нас молдавське село. Діти саме в садочку навчаються розмовляти українською. Ми зробили проект реконструкції дошкільного закладу, розрахований на 10 мільйонів гривень. Зробили інвентарну справу, на проект пішло 120 тисяч гривень. Намагаємося все виконувати послідовно.
Через те що сьогодні фінансове становище села скрутне, сільський голова прагне хоча б дах, що протікає, перекрити над майбутнім садочком. Ну а сам дитсадок поки що у мріях… Тому діти наразі відвідують садочок, розташований досить далеко від центру та ще й поганою дорогою. Мені було цікаво подивитися на той садочок, проте так і не дійшла до нього… Натомість поспілкувалася із завідувачкою ДНЗ по телефону. На моє запитання про умови виховання дітей Віоріка Георгіївна Руснак, завідувачка дитячого навчального закладу «Берізка», відповідає: «Приміщення дитсадка збудоване ще до війни. Умови нормальні: є газ, вода – гаряча й холодна. Мріємо про новий садочок, тому що місць не вистачає. Садочок розрахований на 4 групи, це 80 дітей, відвідують же його 100 дітей. Їх довозять батьки на машинах, бо немає автобуса». Виходить, що понад 200 малюків перебувають вдома.
Сільського бюджету не вистачає
Проблеми на дитячому садочку не закінчуються. Сільський голова розповідає, що працюють над благоустроєм, а саме: ремонтують дороги, вирішують питання цвинтаря, освітлення села, облаштування сміттєзвалища, земельні.
Проблему з виділенням землі під цвинтар намагаються вирішити не перший рік. Сільський голова Дмитро Іванович Мельник ділиться наболілим: «У нас є цвинтар навпроти сільської ради, що зараз не функціонує, тому у 2007 році на полі відкрили новий цвинтар. Були спірні території: люди не хотіли віддавати паї під кладовище. Я віддав свій пай. Оскільки вільної землі бракує, порушуючи дещо закон, мусимо ховати на пайових землях, поки остаточно не вирішиться це питання».
На тому полі, окрім цвинтаря, є огороджене сміттєзвалище, що справно утримується. Люди самі вивозять сміття, тому що немає машини. Але і тут не без проблем, як каже сільський голова: «Люди вкрали сітку, що огороджувала сміттєзвалище».
Проблемою залишається освітлення села. «Кожен хоче світла, але потрібно вкласти кошти, – бідкається Дмитро Іванович. – В основному освітлений лише центр». Де збирається брати гроші на вирішення численних проблем села, Дмитро Іванович не сказав, проте повідомив, що бюджет села складає 1 мільйон 541 тисячу 600 гривень. Цих коштів не вистачає навіть на «лампочку для ліхтаря». Хоча до бюджету сільської ради перераховують близько 30 тисяч гривень на рік продавці, котрі щосуботи торгують на місцевому ринку сільськогосподарською продукцією. Варто сказати, що ця місцевість славиться своїми чудовими плодовими садами. Яблука та груші везуть по всій Україні та навіть до Росії.
Школа потребує ремонту
Колінковецький навчально-виховний комплекс (НВК) був побудований ще 1989 року. На сьогодні в закладі функціонують школи: загальноосвітня (до 11-го класу), художня, музична (клас фортепіано та гітари), спортивна, а також комп’ютерної грамотності. Його директор Настасія Михайлівна Боярин: «При закладі функціонує вечірня школа (10-12 класи). У школі навчається 620 учнів, працюють 70 педагогів. Навчально-матеріальна база школи – найкраща в районі. Мова навчання українська, але у 5-6 класах є предмет «Румунська мова». Заклад бере участь у конкурсах, де учні займають призові місця».
Зовні приміщення школи виглядає сумно: облуплені стіни, де-не-де штукатурка обвалилася і проглядає цегла.
Як пояснила директор НВК Настасія Михайлівна, у 2009 році перекрили дах та замінили фасадні вікна: «Ми зверталися по допомогу щодо ремонту і в район, і в область, нам обіцяли… У класах зроблені гарні ремонти завдяки батькам. На зовнішню штукатурку потрібно 3-5 мільйонів гривень. Ці кошти я не зберу. Якби допомогла держава, то вже батьки б додали коштів».
Крім того, школі бракує автобуса, який необхідний для перевезення великої кількості учнів, адже більшість із них дістаються з околиць села.
Дільнична лікарня без гарячої води
Неподалік НВК, також у центрі села, приймає хворих Колінковецька дільнична лікарня. У двоповерховому приміщенні колись були правління колгоспу і сільська рада. Під час перебудови, коли колгоспи розпалися, адмінбудинок віддали лікарні. На першому поверсі функціонує амбулаторія та аптека приватного підприємця, а на другому – стаціонарне відділення лікарні (10 ліжок). Працюють терапевти, педіатри, акушер, лаборант, фізкабінет, рентгенолог, стоматолог. Мали і хірурга, однак потреби в ньому нагальної не було. Є старенька машина швидкої медичної допомоги. Лікарня на бюджеті району.
Головного лікаря на місці не застала, натомість поспілкувалася з Георгієм Васильовичем Лазарем, терапевтом, який свого часу обіймав посаду головного лікаря. Він і розповів, що турбує сільський медичний заклад:
– Вікна замінили, але не всі. Цього року хотілося б замінити вікна до кінця. Машину треба, бо люди бояться їхати тією, яка є. Мало бензину виділяють: 20-40 літрів на місяць. Потрібно провести гарячу воду. Рентген-апарат зламався, а фізкабінету бракує обладнання... Позитивним моментом є те, що медикаменти, порівняно з попередніми роками, постачають краще.
PS Проблеми села залишаються селу. Хотілося б, аби район, область, держава згадали про село і взяли участь у вирішенні численних «тупикових» питань, що зависають у повітрі, як повітряна кулька. Бути чи не бути дитячому садочку у Колінківцях? Чи зроблять ремонт у школі? Чи з’явиться гаряча вода і машина «швидкої» у лікарні? Це запитання риторичні, а так хотілося б знайти на них відповіді, а точніше – кошти на їхнє вирішення.
