Легенда
Назва села Киселиці походить від словосполучення «кислі яблука». Розповідають, у давнину в цій місцині були рясні сади, де родили переважно зимові сорти яблук. За іншою легендою, в селі колись жив пан Киселя, який володів великими територіями полів і лісів.
За 113 кілометрів від обласного центру, в Буковинських Карпатах, розташоване село Киселиці Путильського району. Киселицькій сільській раді підпорядковані населені пункти: Киселиці, Гробище, Площі, Поляківське та Соколій. Проживає тут близько двох тисяч жителів. Через село проходить автотраса Чернівці-Путила та протікає річка Путилка.
Перша згадка про село Киселиці датується XVIII ст. Завідуюча бібліотекою Василина Карапка розповідає, що у 1869 р. село було присілком містечка Путила (тоді Сторонця), а вже у 1890 році стало самостійним.
Кам’яна церква – прикраса села
Краєвиди милують очі. Визначних пам’яток у с.Киселиці немає, окрім кам’яної Свято-Троїцької церкви, яку кисельчани вважають прикрасою села. Розташована вона на горбі, до якого треба підніматися, але люди з гір звикли до таких підйомів. Із подивом дізналася, що церкві понад 150 років: найдавніша писемна згадка (у протоколі ревізії представників єпархії) про неї датується 25 листопада 1834 року.
Храм будували майже 16 років всім селом. Спочатку вивели великий кам’яний підмурок, але на тому справа й стала – не вистачило коштів. Аж бур’яном поросло то місце. Через те що камінь коштував дорого, вирішили добудувати церкву з дерева. Так, в 1877 році будівництво храму Божого завершили. У протоколі протопресвітерського огляду за 1878 рік записано: «Місцева церква є новозбудованою з твердого матеріалу і всередині прикрашена, дзвіниця знаходиться в одній споруді з церквою, і на ній дзвони не мають ніякої вади. Церковна огорожа, цвинтар знаходяться в доброму стані…». Ініціатором будівництва церкви був Іван Ганіцький – перший вчитель і рідний вуйко славетного сина Путильщини Юрія Федьковича.
Служить Богові 65 років
З 1947 року й дотепер настоятелем Свято-Троїцької церкви є Авксентій Миронович Вознюк із Тернопільщини, котрим по праву пишається громада села. Отець Авксентій вже понад 65 років служить Богові та людям. У лютому 2011 року йому виповнилося 95 років. Його син Володимир Вознюк – член Національної спілки письменників України, відомий український поет. Видалася чудова нагода поспілкуватися з отцем Авксентієм, мужньою і вольовою людиною.
– Навчався в семирічній школі та працював паламарем в церкві, – розповідає отець Авксентій. – Дуже хотів бути священиком. В 1932 році поступив у Почаївське духовне богословське училище. Згодом воював у Радянській армії на 2-му та 3-му Білоруських фронтах та проти мілітаристської Японії на Далекому Сході. Після демобілізації в 1946 році одружився, переїхав жити в село Киселиці, де служу Богові. Знаю в селі майже кожного. Отець Авксентій є протоієреєм, за віддану службу Богові та людям нагороджений численними відзнаками.
«Карпатська тайстра» підкорює Польщу
Родзинкою села Киселиці є аматорський колектив, відомий не лише в області, але й за її межами. Аматорський оркестр народних інструментів «Карпатська тайстра» насамперед створювався як дитячий колектив на базі Киселицького ЗНЗ у 2003-2005 рр. під керівництвом вчителя музики Юрія Дашкевича. Своєю майстерністю та оригінальністю виконання на народних інструментах здобув визнання і став переможцем відбірного етапу обласного фестивалю «Чисті роси» та вийшов на міжнародний рівень. Керівник колективу Юрій Дашкевич розповідає, що в 2008 році виникла ідея створити аналогічний дорослий колектив музикантів-аматорів з різних вокально-інструментальних гуртів району, що і було зроблено. Сьогодні часто запрошують колектив на святкування весіль та інших заходів.
Фольклорний колектив «Карпатська тайстра» постійно бере участь у масових заходах району: «Полонинська ватра», «Шовкова косиця», «Захарецький гарчик». Став дипломантом І ступеня обласного фестивалю, присвяченого 600-річчю м. Чернівці, дипломантом ІІІ ступеня обласного фестивалю-конкурсу «Свято оркестрової музики», володарем гран-прі на регіональному фестивалі гуцульських троїстих музик ім. Могура в с. Верховина, призером міжнародних гуцульських фестивалів у різних куточках Гуцульщини. З 2005 року є постійним учасником і дипломантом І-ІІІ ступенів ХХV, ХХVІ, ХХVІІ, ХХХ міжнародних конкурсів гри на пастуших інструментах у місті Цехановец (Польща), учасником попередніх фольклорних фестивалів «Буковинські зустрічі» в складі інших колективів. На цьому перелік не закінчується. Існує лише одна проблема – відсутність фінансової допомоги. Щоб колектив і надалі прославляв нашу область, потрібно цьому сприяти.
Вихованці школи – талановиті діти
У 1885 році функціонувала школа з одним класом. У селі набирався грамоти відомий поет Буковинського краю Юрій Федькович. Навчався в сім’ї дядька Івана Галицького, який наймав учителя для своїх дітей. Школа почала функціонувати з 1986 року. В 1944-1950 рр. почала розвиватися освіта на селі. Навчання проводилося по хатах.
Приміщення початкової школи побудовано у 1950 році. Навчання проводилося українською та російською мовами, класи формували з дітей різного віку.
Сьогодні директором школи працює толерантна та мудра жінка Надія Романчук, котра обіймає цю посаду близько 10 років. А заступником директора з виховної роботи – Марія Бубряк, яка розповіла, що в школі навчається 205 учнів, в класах по 12-15 школярів. Десятеро учнів створили КВК-команду «Гогворські мульти», самостійно пишуть сценарії виступів, шиють костюми та виїжджають в область з номерами. Вчителі кажуть, що вони фанати своєї справи.
Талантів у школі вистачає. Школярі після занять відвідують різноманітні гуртки. Керівник гуртків Путильського центру дитячої та юнацької творчості Гафія Чокена розповідає, що діти своїми руками майструють дивовижні картини з кольорового паперу, шиють м’які іграшки на заняттях гуртка з екологічного дизайну. «На різні конкурси, такі, як «Пожежники», «Світ дитинства», «Космічні фантазії», виїжджаємо з роботами учнів, – каже Гафія Юріївна. – Часто посідаємо призові місця». Проблема лише в тому, що всі підручні матеріали купують за свої гроші.
Народжуваність у селі не велика
Дошкільний навчальний заклад у селі Киселиці збудований у 1988 році. Сьогодні виховуються близько 50 дітей, дві групи, колектив складається з 12 працівників. Вихователь Марія Поляк розповідає, що дитячий садочок працює за базовою програмою розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» та за фізкультурно-оздоровчим напрямом. Є і третя група – короткотривалого перебування, де виховуються 8 дітей. До цієї групи ходять дітки, які живуть далеко в горах і не мають можливості ходити щодня.
PS Проблематичним у селі є вуличне освітлення. Сільський голова Петро Чев’юк каже, що вже рік судиться з чоловіком, який їхав по дорозі і збив стовпи з лініями електропередач. Взимку швидко темнішає, а освітлення і досі немає. Окрім освітлення, в селі «шкутильгає» підприємницька діяльність. У центрі можна побачити лише кілька магазинів. Мешканці скаржаться, що в селі ніде влаштуватися на роботу, тому один із сім’ї мусить заробляти за кордоном, щоб утримувати родину. Ось так і живе село Киселиці.
