Середа, 19 лютого 2020p.

Верховенство права чи безправ’я?

 Червневий календар виявився щедрим на свята для українців. Разом з Днем Конституції він подарував ще кілька вільних від роботи днів. Для відпочинку, для подорожей. І для роздумів, звичайно. Бо думати є над чим. Якщо є чим.


 Нашій довгоочікуваній, вимученій нічними суперечками Конституції уже 15 років. І хоч вона ще дуже юна, однак на її недоторканність і непорочність вже зазіхало чимало гвалтівників. Як не дивно це звучить, але першим гвалтівником виявився Конституційний Суд. Всі знають, як «Отче наш», що джерелом влади в Україні є народ. Ніде ж у Конституції не написано, що найвищим законодавчим органом країни є Конституційний Суд… Однак саме цей суд восени 2010 року перевернув все догори ногами, відновивши дію Конституції зразка 1996 року. Тобто допоміг владі підігнати Основний Закон під себе. Тепер ми маємо потужний прообраз КПРС – Партію регіонів і тотальну більшість у Верховній Раді. А це очевидна узурпація влади та авторитарний режим. Це ж не перехід до президентської республіки, а перехід до квазімонархії, в якій немає контролю над ключовою особою в країні.


 Минуло трохи часу, і ті самі гвалтівники ллють крокодилячі сльози вже щодо нелегітимності української влади. Щоб загладити свою вину, видумують рятівну соломинку – Конституційну асамблею. Але тут є питання. «Оскільки відповідно до Конституції, в якій 13 розділ визначає порядок внесення до неї змін, передбачено, що це здійснює Верховна Рада України. Для того щоб наділити асамблею такими повноваженнями, потрібно внести спочатку зміни до 13 розділу. Але в Конституції до розділів 1, 3, 13 зміни вносяться тільки після того, як на це дасть згоду всеукраїнський референдум. Тобто потрібно провести референдум і розблокувати цей розділ. А по-іншому створення асамблеї – це політична акція влади», – каже юрист Борис Руснак.


 Але хіба вона зможе щось повернути назад? І Президент, і Верховна Рада незаконно продовжили собі життя ще на рік, перекроївши межі конституційного поля. Або згадаймо, як вперше в історії незалежної України без обговорення, висновків комітету, постатейного розгляду та поправок депутати провладної більшості в дусі совєтського «одобрямсу» проголосували за Державний (!) бюджет, який їм підсунув уряд. За 30 хвилин нахабно затверджено великі видатки на утримання влади й фінансовий курс перетворення України на поліцейську державу. Фактично виникла прірва. Народ живе проблемою – як вижити, влада зайнята проблемою – як нажитись. Але справа зроблена. Потяг пішов. Гвалтівники перемогли: є одноосібна влада, продовжені строки царювання, за спиною – бюджет.


 Проте зі створенням Конституційної асамблеї, яку очолив Леонід Кравчук, почали гуляти обнадійливі слова про «системне комплексне оновлення» 15-літньої юнки-Конституції, її «правову модернізацію». Хоча є наймудріша заповідь: найкраща та Конституція, що виконується. За радянських часів було чотири Конституції. Хтось у них заглядав? Ні. Хоча там було багато непоганих речей написано. Але нею ніхто ніколи не керувався. Ми звикли: закон пишеться не для того, щоб його дотримуватися, а для того, щоб на нього дивитися та вивчати. Причиною цього є низький рівень правової культури від найвищих очільників до простого громадянина. Якщо приклади невиконання показують найвищі структури, то що очікувати від рядових людей? Потрібно кілька поколінь, щоб це змінити.


 Звісно, рано чи пізно зміни в Конституцію потрібно вносити, бо вона не є чимось мертвим і сталим. Вона повинна жити і повинна йти в ногу з розвитком суспільства. Проте вона не може часто змінюватися. Наприклад, у США Конституція працює більше 200 років без серйозних змін, а ми за 15 років вже два рази змінювали її. Дехто вважає, що треба вносити зміни до Конституції та виконувати її. Потрібно робити і те, і інше. Робити потрібно паралельно, бо наша Конституція не є досконалою. Борис Руснак наводить два яскраві приклади недосконалості. «У нас у Конституції є статті, що суперечать одна одній. У статті, яка виписує повноваження Президента, написано, що Президент призначає голів місцевих державних адміністрацій за поданням Прем’єр-міністра. В статті, що регламентує статус місцевих адміністрацій, написано, що голови цих адміністрацій призначаються Президентом за поданням Кабінету Міністрів. Та все ж таки за поданням Кабміну чи Прем’єр-міністра? Це ж різні речі. Можливо, це недогляд, але цей недогляд існує в Конституції 15 років. Наступний приклад: стаття 133 Конституції України визначає систему адміністративно-територіального устрою. У ній перераховано, які за Конституцією мають бути адміністративно-територіальні одиниці, що складають систему адміністративно-територіаль–ного устрою. Це Автономна Республіка Крим, це області, райони, міста, селища. А насправді що є? Адже там не вказано, що існують селища міського типу, а вони в нас є. Там не написано, що кілька сіл чи кілька селищ можуть бути об’єднані в одну адміністративно-територіальну одиницю з одним органом влади. А в нас скільки хочеш! І в нашій області, і в інших областях, особливо на сході України. Наприклад, у Чернівецькій області це Брусницька сільська рада, де об’єднані кілька сіл. Як називається така адміністративно-територіальна одиниця? В Конституції немає назви. Не може бути, що в юридичній Конституції одне, а в фактичній – інше. За 15 років ніхто не привів Конституцію у відповідність», – зазначає Борис Руснак. За словами відомого юриста, в нас існує антиконституційний адміністративно-територіальний устрій. Та багато інших невідповідностей.


 Хто тільки не влазив в екрани в ці кілька вільних червневих днів. Домінують звичні «нафталінові» політики: Леонід Кравчук; Олександр Мороз, якому люди не забудуть страшної гальмівної «групи 239»; не вгамується ніяк з-під парасольки спікер Володимир Литвин; головний комуніст Петро Симоненко теж не упускає нагоди «порассуждать».


 Отака в нас лава запасних чи діючих нафталінових політиків. Сумно. Де немає співця – слухаєш і горобця. Цю лаву гвалтівників Конституції варто би продовжувати і продовжувати. Вона довжелезна. Цікаво, що основним джерелом порушення прав і свобод в Україні у 2011 році громадяни визначили Президента Віктора Януковича: так вважають 20% опитаних. Це засвідчують красномовно дані опитування, проведеного до Дня Конституції соціологічною службою Центру Разумкова. Далі йдуть кримінальні структури (10,8%), уряд (9,8%), народні депутати (9,4%), міліція (9,0%). Ще кілька цікавих підрахунків, яким стовідсотково довіряєш. На думку громадян, найбільше сприяють порушенню або унеможливлюють реалізацію їхніх прав і громадянських свобод народні депутати (47,9%). За нардепами йдуть міліція (45,7%), Президент України (39,3%) та суди з кримінальними структурами. А ми кажемо, що державна влада базується на довірі народу. Дуже небезпечно в таких умовах «надзвичайщини», як висловився Володимир Литвин, коли панує апатія, розгубленість і розбрат за святая святих – реформувати Конституцію.


 «Взагалі те, що відбувається останнім часом, можна назвати фарсом», – стверджує екс-депутат Верховної Ради України трьох скликань від Буковини Георгій Манчуленко. «Ситуація розвивається таким чином, що влада діє за принципом «режиму – все, а опозиції – закон». Їм наплювати на дотримання законів. Тобто своїм можна все. Підтвердженням є те, що на даний момент немає жодної кримінальної справи по відношенню до впливових людей, які наближені до правлячої Партії регіонів. А те, що відбувається, то це вибіркове правосуддя або політичні репресії.


 Продовжуємо спілкуватися з Георгієм Манолійовичем з нагоди Дня Конституції.


– Чого не вистачає нашій 15-річній Конституції?

– Якщо заглиблюватися в тіло самої Конституції, то можна говорити, що потрібна певна модернізація. Коли приймалася сама Конституція, то там є багато норм. Є постановка питання, і сказано, що діяльність цієї установи чи цього органу регулюється окремим законом. До речі, ці закони на сьогодні не прийняті. Немає закону про Президента, про міністерства та відомства, про постійні та слідчі комісії. Потрібно переробляти Закон «Про Кабінет Міністрів України», немає закону, який би регулював діяльність парламенту. Має бути чітка норма, передбачена Конституцією та Законом України «Про регламент» саме як закон, не як постанова Верховної Ради. Якби був такий Закон, то ми б не бачили багатьох проблем, які, на жаль, відбуваються в парламенті, і голосування як на піаніно. В цьому плані Конституція потребує модернізації.


– Прихильники перекроювання Конституції виступають за розмежовування повноважень гілок влади. А Ви як вважаєте?

– На мою думку, потрібно вносити наступні зміни: Президент повинен бути главою виконавчої влади і нести повну відповідальність за виконання її функцій. Тоді не потрібним буде Кабінет Міністрів. – Як Ви оцінююте надмірну «сміливість» Конституційного Суду? – На мою думку, він вийшов за рамки своїх правових можливостей, тобто він зайшов на поле діяльності законодавчого органу. Ці питання мали б врегульовуватися через парламент. Я не кажу, що не треба було нічого робити з так званою конституційною реформою 2004 року. Я за неї не голосував, будучи у фракції «Нашої України». Навпаки, агітував не голосувати за такі зміни. Бо розумів, наскільки розбалансованою буде система влади. На жаль, ми це в результаті отримали. І в результаті цих змін 2004 року ми отримали повний безлад у системі влади.


– Яку модель влади Ви обираєте як досвідчений парламентарій?

– Я взагалі є прихильником міцної президентської республіки, звісно, що влада в президентській республіці має бути збалансованою. Для того щоб Конституція 1996 року запрацювала на повну силу, потрібно ухвалити, за підрахунками експертів, 50 законів. Тому конституційні зміни 2004 року не витримали випробувального періоду.


– Пане Георгію, повернемось у революційний 2004 рік. Хіба тоді потрібні були ті зміни в Конституції?

– Вони робилися з однією метою – з розумінням того, що швидше за все Президентом стане лідер опозиції Віктор Ющенко. Треба було зробити все для того, щоб мінімізувати його можливості. Я був тоді прихильником іншого сценарію. Я пропонував провести навесні 2005 року дострокові парламентські вибори. Переконаний, що близько двох третин від складу парламенту пройшли б прихильники помаранчевої революції. Тоді події б розвивалися по-іншому. Ми б пішли далеко вперед.


– Згадайте ту конституційну ніч для нас, молодих?

– Я пишаюся тим, що і мій голос є в тій Конституції 1996 року. Вона робить сильною президентську владу. Це європейська практика. Прийняття Конституції – це історична подія. Було цікаво спостерігати за різними людьми, депутатами, які на той час суміщали законодавчу та виконавчу влади, їх посеред ночі поприганяли до сесійної зали, щоб вони могли впливати на коригування статей. Наприклад, пропонувалася редакція щодо Криму, вона мала називатися Автономія Криму зі свої статусом, а не Автономна Республіка Крим (АРК). Це була заслуга Євгена Марчука. Він з незрозумілих для мене причин пішов на такий компроміс з комуністами. Якщо б такої норми не було, тоді ми б позбулися багатьох страждань, пов’язаних із московськими сепаратистськими силами Криму, які зараз діють відкрито. А влада їм абсолютно не протидіє.

Вже було зрозуміло, що Конституцію ухвалять, оскільки під ранок з’явилися міністри-депутати і Президент. Проте була досить напруженою ситуація навколо прийняття, хоча було очевидно, що ці сценарії з референдумами вже не будуть зреалізовані. 


– Коли ми будемо гордитися Конституцією і вона запрацює?

– Прикро, що вже 15-а річниця Конституції України, а, на жаль, до цього часу Україна та українське суспільство знаходяться в розхристаному стані. Людям немає з кого брати приклад. У нас не державники при владі, а примітивні політики. Люди беруть приклад з влади, але якщо при владі переважно жлоби, то який приклад суспільство буде з неї брати? На сьогоднішній день я не бачу, як можна розв’язати ці проблеми. Допоки влада не усвідомить, що вона має служити українському народу, ми не будемо мати нації. З іншого боку, якщо український народ не усвідомлюватиме, що він повноправний господар, і не миритиметься із жлобством влади, тоді влада змушена буде рахуватися з думкою людей. Ми не бидло і не цапи. Повинна бути жорстка відповідь людей владі за всі її дії.

Тому потрібно єднання демократичних сил, що мають показати приклад нашим громадянам. Це буде зробити важче. Але я все-таки вірю, що український народ здатен себе поважати і привести людей, які думають в першу чергу про інтереси простого народу.

Оцінити матеріал:
(0 голосів)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Загрузка...
Альфа-Банк UA CPL

Нові блоги

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення