П'ятниця, 06 грудня 2019p.

Бракує коштів чи розуму?

 Поки що людство не придумало іншої форми прийняття рішень, ніж збори чи сесія, на яких визначальну роль відіграє голосування. Це первинна ланка демократичного суспільства, яке може вважатись основою. Не випадково ж кожна пропозиція, кожен проект спочатку береться за основу, а вже після ухвалюється рішення в цілому. Тобто воно цілісне, проголосоване більшістю, якій скоряється меншість. Це логічно та законно.


 Бути головою будь-яких зібрань не так просто. Потрібна певна підготовка. Правда, в нинішній час люди багато чого навчились від прямих трансляцій сесій Верховної Ради. І доброго, і поганого. Це я веду до того, щоб підкреслити, як веде сесію Чернівецької міської ради її секретар, він же виконуючий обов’язки міського голови Віталій Михайлішин. Після місцевих виборів це вже була його тринадцята сесія, на якій молодий, далекий від чиновницького досвіду головує Михайлішин. Мені здалося, що хоч це й була сесія із цифрою тринадцять, але пройшла вона організовано, швидко і результативно. Відчувається, що функції міського голови пан Віталій добре засвоїв, про що й засвідчила сесія, яку він провів впевнено, досить вміло і досить толерантно. З повагою до кожного депутата та його думок. Тому й тринадцята депутатська сесія шостого скликання пройшла без найменших протистоянь.


 Сподобалось, як натхненно депутати міської ради виконували Гімн України. Бадьоро, з відчуттям своєї важливої ролі народного обранця. Набагато більш патріотично, ніж у Верховній Раді. Згадаймо, як при відкритті урочистостей (!) сесії з нагоди 20-річчя Незалежності деякі депутати, як і сам Президент України, похмуро зціпили губи. Добре, що хоч запрошені артисти співали наш святий Гімн.


 Добре й те, що в сесійній залі Ратуші звучать первинні слова державного Гімну: «…Ще нам браття-українці усміхнеться доля». А в столичному парламенті співають «ще нам браття молодії». Деякі буковинці, жартуючи, перефразовують «браття з Молодії». Навіть священний Гімн нас розділяє. Не кажучи вже про віру, мову, більшість й меншість, колір значків нардепів. Коли вже нас Бог почує і подасть нам єдність, яку ми вимолюємо в другій за значимістю після Гімну України пісні «Боже великий, єдиний».


 Тож будемо вірити, що в Чернівецькій міській раді панує єдність і злагода. Кажуть, що в Чернівцях до влади прийшла нова команда. Можливо, точніше буде звучати – оновлена. Мені, журналісту, який бував ще на перших демократичних сесіях депутатів міськради, одразу впадають у вічі знайомі обличчя. Це всім відомі авторитетні фахівці, знання і досвід яких використовувала кожна влада. Зроблю хоч вибіркових прізвищ перелік: Сергій Гомонович, Олександр Пулінець, Віталій Чинчик, Петро Ротар, Олександр Ніконов, Ярослав Кушнірик, Лівія Бамбуляк, Василина Малишевська, Олександр Шиба, Юрій Широков. Всі вони брали дійову участь у роботі тринадцятої сесії, тому й згадуються вони. І якщо прихильники минулої команди Миколи Федорука десь спересердя в компаніях висловлюються, що, мовляв, сьогоднішня влада не підготовлена, нічого не знає, то варто би не бути такими категоричними. Знайомлячись з фаховим списком нинішніх депутатів, мимоволі порівняв його з попереднім. Раніше чомусь переважали лікарі й учителі. Сьогодні іменні депутатські стільці в основному зайняли бізнесові бійці. Тобто ті люди, які пройшли і Рим, і Крим. Як правило, починали свій капітал з Югославії. Там вони вперше заробляли такі бажані тоді долари. А потім пішла Польща, Німеччина, Туреччина, Китай. Де лише наші люди не продавали чи купували! У різних кінцях світу. А потім відкрили свій бізнес у рідних Чернівцях, спираючись на важко зароблений стартовий капітал. Хтось встиг більше, хтось – менше. А дехто й зовсім запізнився, бо ще тоді, в кінці 80-х, навідріз заперечував возитись із сумками до Югославії чи Польщі. Ось так формувався наш бізнес. Якогось графіка первинного збагачення ніхто не складав. Все було стихійно, як і кожен ринок. Це вже потім почались процеси роздержавлення, приватизації, викупів, оренди. Люди назвали їх «прихватизацією». Бо були втрачені принципи справедливості й об’єктивності.


 Так було раніше. Сьогодні. Будемо вірити. Все значно чесніше й прозоріше. Візьмемо для прикладу дитячо-юнацьку спортивну школу номер один, що між Центральним парком культури і відпочинку ім. Т.Шевченка та вулицею Ю.Федьковича. Кажуть, що в давнину це була конюшня і щось схоже на малий іподром. Сьогодні на цьому місці стадіон і споруда ДЮСШ. Ніхто навіть не наважується назвати їх спортзалом. Я часто тут буваю, тому знайомий з тренерами. І вони. І техпрацівники стривожено говорили, що якийсь багач це «добро» хоче приватизувати. Боляче було колективу, бо своїми руками створювали футбольне поле, лопатами і граблями розкидали землю, засадили траву, поливали її, косили. А тепер, бачте, змарнована їхня праця. Бо хтось забере в дітей роздягальні й зелене поле.


 Виявляється, це звичайнісінькі плітки, якими дескридитувалась міська влада, яка, мовляв, розпродує все наліво і направо. Насправді ж депутати затвердили ДЮСШ №1 об’єктом інвестування. Тобто дозволили шукати реального спонсора для підготовки інвестиційного проекту на реконструкцію саме дитячої спортивної школи. Передбачається, що це буде кількаповерхова новітня споруда для дітей. А інвестор отримає право теж користуватись цим стадіоном і якимись кімнатами. Досить мудро і по-батьківськи турботливо.


 Хай мене вибачають усі попередні влади, але це велика ганьба, коли в такому масовому місці немає де попісяти чи помити руки. Не кажучи вже про конче необхідний душ для юних спортсменів. Соромно дивитись, як дітлахи бігають попід дерева в парку. А дорослі терплять, добре, що хоч поруч кафе «Літо».


 Освітяни кажуть, що немає грошей. Так треба ж якось їх самим заробляти. Це ж найлегше у вихідні дні й вечори позапечатуватись на кілька колодок і спати собі охоронцю, щоб ніхто щось не вкрав. А що тут можна поцупити, як нічого немає? Відро курного вугілля, яким опалюється школа? Воно вже нікому не потрібне. Скрізь газові котли, крім ДЮСШ №1. Скрізь нормальні вбиральні. А тут і на біотуалет ніхто не спроможеться. Може, хоч тепер хтось до цього здогадається, доки прийде інвестор.


 Хоча за мудрого керівництва зелений килим у центрі міста міг би стати щедрою скатертиною-новобранкою. Скільки футбольних та інших компаній готові за гроші чи просто зробити зарядку ранкову або вечірню, поганяти м’яча, чи пострибати на доріжках. Саме у вихідні. Можна вдосвіта, вдень, ввечері, вночі. Наші подорожуючі не раз були свідками, як будь-який стадіон у світі чи майданчик виблискує ліхтарями. Люди люблять себе, дбають про здоров’я, а ми віддали стадіон у руки вахтеру, який позамикав усі хвіртки і вклався спати… Бо, бачте, він має «бомагу» від директриси: у будні дні вхід на стадіон відчиняти о восьмій ранку. А замикати о сімнадцятій. А в неділю взагалі мертвий сезон: все на семи замках. Щоб не заходили хулігани з пивом, як аргументують освітяни. А також шеф міського спорту і фізкультури (!!!) С.Дяконюк.


 Від таких «заборонених спортивних зон» буковинці здоровішими не стануть. А здоров’я он як усім бракує. Як і розуму.

Оцінити матеріал:
(0 голосів)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Загрузка...
Альфа-Банк UA CPL

Нові блоги

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення