Під таким гаслом Буковинська партнерська агенція та мeдіа-клуб «Незалежний сектор» провели презентацію збірки лірико-філософських оповідань чернівецького письменника-блогера, експерта-аналітика Валентина Ткача, нещодавно видану у видавничому домі «Букрек».
Презентація книги «Так говорив вуйко Дезьо», в яку увійшло понад 30 оповідань, відбулася, до речі, вперше в Україні, в салоні чернівецького тролейбуса, що проїхав по четвертому маршруту від Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича до кінцевої зупинки, неподалік якої розташований чоловічий монастир.
За час перебування на маршруті журналісти і шанувальники творчості літератора мали змогу вислухати думку автора про книгу, поцікавитися історією її створення. За словами організаторів, тролейбус на сьогодні є чи не найдемократичнішим видом громадського транспорту, одним з найбільш знакових майданчиків активних суспільних комунікацій.
Валентин Ткач сказав: «Базар, магазин, черга, громадський транспорт – це місця соціалізації особи. Книга «Так говорив вуйко Дезьо» – це збірка оповідань-настанов. І ми хотіли, щоб саме в тролейбусі – місці, де формуються суспільні стереотипи, – відбулась презентація цих настанов. Ми хочемо не стільки змінити стереотипи суспільства, скільки повернутися до втрачених або забутих фундаменальних природних кодів людини: Віри, Добра і Любові».
Під час цікавого спілкування в «літературному тролейбусі» точилася розмова про одвічні теми нашого буття, світобачення автора і розуміння ним кризових явищ у суспільстві споживання, руйнацію стереотипів і пошук гармонії міжлюдських взаємин, буденне і вічне, духовність і доцільність.
Допомогти ближньому віднайти і розпізнати своє призначення, мабуть, є чи не головним успіхом людини – своєрідна квінтесенція настанов головного героя книги вуйка Дезя.
На запитання, чому головним героєм своїх оповідань автор зробив карпатського горянина, а не жителя рівнинної місцевості Буковини, автор відповів, що, на його думку, «саме гірська місцевість, незалежно від її розташування – в Карпатах, Андах, Альпах, на Кавказі, зберігає у своїх надрах фундаментальність тисячолітніх природних кодів людства, не замулених надбаннями сучасного суспільства. Тому його горяни чисті і праведні, як природа, що їх оточує, а їхні думки відверті та безпосередні».
На кінцевій зупинці літературної подорожі письменник офірував учасникам презентації свого «вуйка Дезя», наголосивши при цьому, що хтось вважає його героя Мольфаром, «хтось – Міфом, хтось – містичним духом Перевалу, де він беззмінно живе все своє довге життя.
Але правда ще цікавіша... Описаний Карпатський Перевал – це таємниче, знакове місце. Тому, коли йому потрібна порада, коли мелодійні потоки та бетон міста породжують нерозуміння в душі, він приїздить сюди, і вуйко Дезьо розраджує і повчає його, як малу дитину, відповідаючи на численні запитання про сучасне життя.
Здається, з висоти Перевалу і чистоти тутешнього повітря він бачить, розуміє, відчуває все гостро і чітко: наш збитий шлях, наш потаємний сум, біль нашої цивілізації.
Тому неможливо було не записати його мудрі роздуми і не написати книгу, завдяки якій з вуйком Дезьом познайомиться широкий загал читачів України».
