За суворими правилами, до першої зірки віруючим рекомендовано відмовлятися від їжі, тому ті, хто дотримується традицій і постить, мають цілий день до вечері 6 січня поголодувати. Лише при появі першої зірки – символу зірки Віфлеємської – можна покуштувати кутю, пісну страву, яка найчастіше готується з пшениці або рису з медом і фруктами. Звідси і назва – Святвечір. 40-денний піст, посилена молитва наближали православних людей до великого торжества. Проте стародавні християни його не знали: для них Воскресіння Христове затулило собою Різдво. Наприкінці III – початку IV століть християни почали відзначати Різдво і Хрещення Спасителя в один день – 6 січня (за юліанським календарем). До речі, цю традицію зберігає Вірменська апостольська церква. І лише в середині IV століття свято Різдва відокремилося від Хрещення і почало відзначатися римо-католицькою церквою 25 грудня за григоріанським календарем.
Саме у цю ніч перед Різдвом, за народними переказами, панують дві сили: добра і зла. До якої людина приєднувалася, та і творила з нею дива. Одна закликала колядувати і прославляти народження Христа за святковим столом, а інша збирала на шабаш відьом. Увечері в селах ходила по домівках коляда (калита) – переодягнуті хлопці у вивернутих шубах і зі звіриними масками на обличчях. Величали господарів, не жаліючи щедрих слів. Існувала прикмета: якщо на Святвечір сніжна погода – уродить хліб. Вважалося, що снігопад останнього перед Різдвом дня – вірна ознака процвітання господарства в новому році. А якщо цього дня мороз – у сім’ї пануватиме злагода та любов. Зрозуміло, ці прикмети є лише «відлунням» язичницьких святкувань і традицій, що не мають відношення до суті великого християнського свята, але все ж дуже часто Рідзво ми асоціюємо зі справжнім морозним вечором та з лапатим сніжком.
«Різдву Христовому передує 40-денний піст, – каже митрополит Чернівецький і Буковинський Данило. – Тому до приходу Месії церква готується постом, утриманням себе від ласощів, від пересичення. У цей період людина зосереджує увагу на собі. Щоб зустріти гідно Месію, треба з душі видалити зло, треба виправити те, що у процесі життя виявилося негативом. Христос-Спаситель 2000 років тому прийшов у наш світ, прийняв нашу людську природу, яка в особі Адама осквернена гріхом, і гріх після Адама в кожному з нас вирує і буяє. Ми мусимо під час посту очистити себе від гріха, мусимо стати на інший шлях життя, якщо ми живемо не за законом християнським. Якщо ми очистимо себе від всілякого зла, тоді Христос може так вселитися в нас, в наше серце, як вселився в лоно Пречистої Діви Марії, але якщо ми будемо такі, як мешканці Віфлеєма, то Христос не зупинився ні в кого у Віфлеємі, не виявилося там людини вартісної, яка могла Христа прийняти, хоч би на своє подвір’я. І якщо ми будемо такими, то Христос не прийде поселитися в нашому серці, а вселиться десь не в нас і не буде нашим. А якщо ми підготуємо себе достойно, аби він міг вселитися в наше серце, то він обов’язково прославить наше серце, як прославив печеру і гріб, у який він був покладений. І це буде нашим надбанням, нашим
подарунком на Різдвяні свята».
«Свято Різдва Христового – один з днів, коли з найбільшою глибиною та радістю ми переживаємо зустріч з Богом. До цього урочистого й чудового дня світ і Бог були розлучені гріхом, і людина, як би вона не рвалася до зустрічі з Богом, не могла її своїми силами, без Нього, здійснити. І Бог у Своїй безмірній любові, у Своїй милості став людиною, Він пройшов ту межу, яка розділяла людину пропащу від вічного життя і від вічної радості», – говорять у своїх проповідях настоятелі церковних храмів.
Отець Олег, настоятель церкви княгині Ольги: «Різдво потрібно зустрічати достойно, а вартість наша у тому, щоб зустрічати його з чистими думками і щоб збагатитися духовно під час посту. Треба полюбити ближнього та побажати усім миру і добра. Також треба пояснювати дітям, що Новий рік – це не є велике свято, тому не потрібно покладати на нього такі великі надії, а от Різдво Христове – то є велике свято, бо лише Бог нам може дати щастя і радість. Вся благодать у нашому житті іде від Бога».
У Святвечір починаються два тижні зимових свят, які триватимуть аж до Хрещення, що святкується православною церквою 19 січня, а 7 січня – Різдво – друге за значущістю після Великодня велике свято. Разом з Українською православною церквою Різдво в ніч з 6 на 7 січня зустрічають Єрусалимська, Сербська і Грузинська православні церкви, а також афонські монастирі, католики східного обряду (зокрема, Українська греко-католицька церква) і деякі протестанти, які живуть за юліанським календарем. Інші 11 помісних православних церков світу святкують Різдво Христове, як і католики, в ніч з 24 на 25 грудня, оскільки вони користуються так званим календарем «новоюліанським», який поки збігається з григоріанським.
За переказом, коли римський імператор Август, який правив Іудеєю, оголосив перепис населення і кожен повинен був записатися саме там, звідки був родом, праведний Йосип відправився з зарученою з ним Пресвятою Дівою Марією до свого рідного міста Віфлеєм. У «готелі» не виявилося вільних місць, тому Йосип і Марія знайшли притулок у печері, куди заганяли домашніх тварин (старослов’янською – вертеп). У цьому вертепі й народився Спаситель. Немовля Богородиця поклала в ясла. Першими поклонитися Богові, який втілився, прийшли пастухи, сповіщені Ангелом. Услід за ними прийшли волхви (східні мудреці-язичники), які дізналися про диво, що сталося, через появу на небі незвичайної зірки. Ця зірка привела волхвів до місця народження Ісуса і тому іменується Віфлеємською.
Свято Різдва, як учить церква, символізує примирення людини з Богом. Різдво провіщає спокутний подвиг Христа й оновлення людської природи, ураженої гріхопадінням прабатьків. Святу, як ми вже згадували, передує багатоденний піст, який починається 28 листопада і триває 40 днів (по 6 січня включно). Після святкового нічного богослужіння 7 січня православні поздоровляють один одного зі світлим святом Різдва Христового і розговляються (припиняють піст). Цього дня на Русі традиційно влаштовувалися пишні гуляння. Діти ходили по будинках з «вертепом» – маленьким ящиком, обклеєним кольоровим папером, у якому за допомогою укріплених на осі ляльок розігрувалися сцени про Народження Христа. За цю виставу, що супроводжувалася співом, діти отримували подарунки.
У сільській місцевості на Буковині цей звичай зберігається до сьогодні. Будинки і церкви на Різдво прикрашають ялинами і хвойними гілками, що символізують вічне життя, а традиція наряджати різдвяну ялину пов’язана з образом райського дерева, багатого на плоди. Святкові служби в храмах 7 січня тривають до пізнього вечора.
У народів Європи дні різдвяних торжеств співпадали з дванадцятиденним циклом язичницьких святкувань, присвячених зимовому сонцестоянню, що знаменувало початок нового життя й оновлення природи (сатурналії у романських народів, зимові святки – у росіян, коляда – в українців). Тому в різних країнах свято Різдва вбирало в себе багато обрядів і звичаїв цих святкувань. До них відносяться колядки – костюмована хода із зіркою і співами, вечірня трапеза в Святвечір, що складається з 12 пісних страв.
В Україні святкування Різдва починається на Святий вечір – 6 січня. Вечірня трапеза напередодні Різдва супроводжується багатьма традиціями й обрядами. Напередодні Різдва церква пропонувала суворий піст – цілий передріздвяний день віруючим не можна було їсти й пити. Вечеря на Святий вечір була для них першою трапезою цього дня – нею і закінчувався 40-денний передріздвяний піст. За стіл можна було сідати з появою на небі першої зірки. Головними стравами на український Святвечір є кутя (пшенична або рисова каша з медом, маком і родзинками) та узвар (компот із сухофруктів). Усього на столі в Святий вечір має бути 12 пісних страв, серед яких за старих часів готували пісний борщ з грибами, горох, капусняк, рибні страви, вареники з капустою, кашу гречану, голубці з рисом, пісні млинці, гриби, пиріжки. У перший день Різдва – 7 січня в гості майже не ходили. Лише одружені діти (з невісткою або зятем) повинні були відвідати після обіду своїх батьків, говорили, що везуть «дідові вечерю».
Здавна на Буковині, як і по всій Україні, на Різдво колядували – співали колядки (величальні обрядові пісні зимового циклу), що популярні і в сучасній Україні. Як розповідає прихильниця народних обрядів чернівчанка Арина Вовк, наприклад, у її бабусі з невеличкого села на Львівщині ввечері, вже після того, як встали з-за столу після Святої вечері, у двір приходив церковний хор. «Колядники обходили всіх у селі господарів, колядували і всім бажали щастя. Односельці виходили з хат і приєднувалися до хору, й йшли разом із ним селом», – розповідає Арина. Також серед молоді поширені різдвяні ворожіння. В Україні вважається, що саме в «святі» дні можна найточніше передбачити майбутнє. Тому дівчата користуються моментом і прагнуть передбачити свою долю.
В Україні православне Різдво відзначається як державне свято. Різдвяний Святвечір відзначають 6 січня. Назва «святвечір» походить від особливої їжі, що пропонується на цей день церковним статутом, – куті: розмочених і розварених зерен пшениці або рису, частіше з медом, а також бобів, гороху й овочів. Згідно з традицією, вечеря в Святвечір щедра, але пісна, складається з 12 страв на честь дванадцяти апостолів. Є ще деякі побутові традиції, які споконвіку мали наші предки. По-перше, Різдво святкували у вишиванках. Ця традиція і досі збереглася у багатьох українських родинах. Також потрібно було заносити в хату дідух, а також ставити по голівці часнику в усіх чотирьох кутках столу під скатертину, як казали, «від нечистої сили». Також була цікава традиція у селах підсипання сіна під стіл: туди ховалися діти і відтворювали звуки різних домашніх тварин – кудкудахтали, мукали, бекали-мекали, щоб водилася в домі худоба та птиця. Крім того, після вечері домашнім тваринам та худобі обов’язково давали по ложці куті, щоб були здоровими і плодилися. Адже люди вірили, що у цей вечір усі страви та обряди набувають магічного значення. Також обов’язково перед початком вечері потрібно було прочитати молитву, зазвичай хтось із старших промовляв слова молитви, а всі інші повоторювали їх і лише після цього сідали вечеряти. Обов’язково потрібно було першою скуштувати кутю, а далі – кожної з 12 страв по ложці. Також варто у Святвечір залишити вільне місце та прибори для духів померлих родичів і запалити свічку, щоб вони побачили дорогу додому.
Цікаві різдвяні традиції
КОЛЯДА
Колядувати ходять діти, дорослі парубки та дівчата, люди старшого віку. Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий вечір; на Слобожанщині (колишній Гетьманщині) та на Гуцульщині – у перший день Різдва Христового, після завершення в церкві богослужіння; на Західному Поділлі колядують на другий день свят уранці. На Галичині інколи колядують і газди, але обов’язково в Україні першими йдуть колядувати діти. На Великій Україні на Святвечір діти носять вечерю до своїх близьких родичів: онуки – до баби й діда, племінники – до тітки і дядька, хрещеники – до хрещених батьків.
ВЕРТЕП
У день Різдва Христового освічені міщани, дяки, школярі та церковні співаки збирались і носили по хатах театр, відомий під назвою – вертеп.
Походження вертепу можна віднести до часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, до 1600-1620 років, коли цей гетьман відновив Київську братську школу та Академію.
Польсько-український етнограф Еразм Ізопольський стверджує, що вертеп в Україні виник і найбільше поширився в 1591-1639 роках. Отже, маємо підстави вважати, що вже в XVII столітті ставили на Різдво вертепну драму. Але якщо про вертеп взагалі ми маємо згадки в нашій літературі з XVII ст., то тексти вертепної драми дійшли до нас тільки з другої половини XVIII ст. Причина цього криється, мабуть, в усній традиції вертепної драми. Текст вертепу, напевно, знали всі бурсаки, дяки та співаки в тодішній Україні, а тому записувати та ще й зберігати його текст не було потреби.
Етнограф Микола Маркевич докладно описав вертеп другої половини XIX ст. «Наш вертеп є похідний будиночок з двома поверхами. Зроблений він з тоненьких дощок і картону. Верхній поверх має балюстраду, за балюстрадою відбувається містерія: це – Віфлеєм. На нижньому поверсі трон царя Ірода; долівку обклеєно хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожну ляльку прикріплено до дроту; під долівкою є кінець цього дроту: за цей кінець, придержуючи ляльку, вертепник вводить її в двері і водить у напрямку, який для неї необхідний. Розмова від імені ляльок відбувається поміж дячками, співаками і бурсаками то пискливим голосом, то басом – відповідно до потреби. Вся друга частина вистави відбувається на нижньому поверсі».
НОВА РАДІСТЬ СТАЛА
Нова радість стала, яка не бувала:
Над вертепом звізда ясна світлом засіяла.
Де Христос родився, з Діви воплотився,
Як чоловік пеленами, убого повився.
Ангели співають, славу й честь звіщають,
На небесі і на земл і мир проповідають.
Давид виграває, в гуслі ударяє,
Чудно, дивно і предивно Бога вихваляє.
І ми теж співаймо, Христа прославляймо,
Із Марії рожденного смиренно благаймо:
– Просим тебе, Царю, небесний Владарю,
Даруй літа щасливії сего дому господарю.
Даруй господарю, даруй господині,
Даруй літа щасливії нашій неньці Україні.
А за сими словами в дзвіночки дзвоним,
В дзвіночки дзвоним, а всім ся клоним,
І з усім чадом, і з святим Ладом,
Святим Божеством, Божим рождеством!
Добрим людямна здоров’я!
Усі сади та і облітала
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
А в одному та і не бувала,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
А в тім саду три тереми:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
У першому красне сонце,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
У другому ясен місяць,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
А в третьому дрібні зірки,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Ясен місяць – пан господар,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Красне сонце – жона його,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Дрібні зірки – його діти,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
