Понеділок, 03 жовтня 2022p.
Помилка
  • JUser::_load: Unable to load user with id: 99

Феномен ЧНУ

 День 28 червня 2011 року увійде в історію Буковини. Спливуть роки, минуть десятиліття, і на запитання, чому у Чернівцях є вулиця 28 червня, екскурсоводи гордо відповідатимуть приблизно так: «Саме 28 червня 2011 року сесія Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у Парижі офіційно визнала колишню Чернівецьку резиденцію митрополитів, а тепер Чернівецький національний університет імені Ю.Федьковича шедевром архітектурного мистецтва». Цей величний ансамбль корпусів разом із парком митрополитів отримав статус «визначної всесвітньої цінності».

 

 А ще додадуть екскурсоводи, що саме 28 червня 1940 року територія нашої області вийшла зі складу Королівської Румунії і об’єдналась зі споконвічними українськими землями. Можливо, згадають союз соціалістичних республік, а можливо, й упустять цей період, перестрибнувши одразу в 1991 рік, коли відновилась Українська держава. Для туристів якихось п’ять десятиліть ролі не грають. Також екскурсоводи будуть говорити іноземцям, що 28 червня 1996 року Україна ухвалила свою Конституцію.

 

 А ще 28 червня відбувся черговий випуск студентів університету. І, вітаючи випускників з отриманням дипломів, ректор Степан Мельничук вперше публічно скаже велику новину: «До Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО зарахували буковинську альма-матер». Це він говорив з балкона центрального корпусу. А вже потім у Літньому театрі до випускників з напутнім словом звернеться перша особа краю Михайло Папієв. Він теж вперше перед студентською аудиторією висловить своє велике захоплення тим, що Буковина потрапила в трійку українських об’єктів Всесвітньої культурної спадщини. І найголовніше – оприлюднить намір влади більше уваги приділяти цьому визнаному світом шедеврові, готувати в стінах ЧНУ своїх архітекторів, реставраторів, зодчих, які б зуміли фахово підтримувати і зберігати цю державну буковинську перлину, а тепер уже офіційну видатну світову цінність. Бо зберегти – це вимога ЮНЕСКО.

 

 Також 28 червня народився виконуючий обов’язки мера Чернівців Віталій Михайлішин. Він щиро всім говорив, що для нього рішення ЮНЕСКО – найбільший подарунок, бо мерія не раз долучалась до підготовки об’єкта на цей конкурс і змушена буде підставляти і надалі своє плече. Адже визнаний у Парижі архітектурно-митрополичий ансамбль не закінчується університетською парадною брамою. А за статусом він має ще буферну зону, що тягнеться аж до Центральної площі. Відтепер вимоги до містобудівної галузі Чернівців будуть надзвичайно відповідальними та суворими. Бо є в ЮНЕСКО ще й право вивести об’єкт з переліку Всесвітньої спадщини… Нехай Бог боронить.

 

 Отже, ніякі політичні вітри не зможуть звіяти з чернівецької вулиці назву 28 червня. Бо вона, як ми старались довести, історична і життєво новітня.

Відрадно, що й Президент України Віктор Янукович, певно, має інформацію про архітектурний тріумф Буковини. Слухаючи його виступ на засіданні гуманітарної ради, можна було помітити, що він оперує даними про культурну всесвітню спадщину, наголошував, щоб кошти на її обслуговування були враховані в бюджеті країни. Навіть найменшого сумніву немає в тому, що на такий рішучий намір Президента налаштував губернатор Буковини Михайло Папієв. І хоч Президент поки що публічно не висловив гордості за рішення ЮНЕСКО, для нас головне, аби резиденція відчула не словесну підтримку, а ділову. Якраз у ці дні надходять обіцяні чотири мільйони гривень. Оце солідна реакція на світову перемогу Чернівецького університету. Так би завжди.

 

 Звичайно, після такого визнання потік приїжджих до Чернівців значно зросте. І наші екскурсоводи мають бути готовими розповісти і про саму «кухню» ЮНЕСКО. Бо, зрозуміла річ, що ніхто з Парижа не приїхав у Чернівці, щоб запропонувати увійти до Всесвітньої спадщини. За таке визнання потрібно було боротись. Треба було вірити і довести, що буковинська альма-матер – це шедевр. Становить собою надзвичайний феномен. Є визначним зразком архітектурного ансамблю. Відображає вінець людського творчого генія. Є винятковим зразком клерикального будівельного комплексу вищого церковного ієрарха, що не має собі рівних за стильовою єдністю, архітектурною досконалістю і просторовою виразністю.

 

 Це не пишномовні визначення. Приблизно такі вимоги, а точніше «Поточні нормативи для виконання Конвенції Всесвітньої спадщини» виставляє ЮНЕСКО. Встановлено 10 критеріїв, якими керується Комітет в оцінці номінацій до списку. Номіновані пам’ятки повинні відповідати хоча б одному з них.

 

 «Послухайте, колеги, – звернувся ректор Степан Мельничук. – Так, наша резиденція підходить майже під кожен критерій». «Починаємо працювати. А тоді якраз ЮНЕСКО визнала шедевром Сіднейську Оперу в Австралії. Кмітливі працівники університету познаходили відповідні сайти, приблизні зразки документів і загорілись бажанням», – каже Степан Васильович.

 

 Перша поїздка у Міністерство культури майже нічим не скінчилась. Чиновники переконували, що це «довга пісня» і надто складне завдання. І все ж буковинці відшукали відповідний відділ у Києві. Виручив усіх Володимир Огризко, який на посаді заступника міністра закордонних справ був водночас головою Національної комісії від ЮНЕСКО і гаряче взявся допомагати буковинцям. Вони не сиділи склавши руки. Створили спеціальну робочу групу, в якій найбільше постаралась архітектор-викладач Ірина Коротун. Географи, фізики, історики горіли бажанням якнайпереконливіше проілюструвати світу феноменальну резиденцію з Чернівців. І самотужки готували матеріали, за які столиця хотіла мільйони. Від імені держави подали архітектурний ансамбль резиденції митрополитів Буковини і Далмації в попередній список ЮНЕСКО. Невдовзі з Парижа приходить відповідь з претензіями, що недостатньо описана буферна зона. До цього підключилась міська рада, і знову в Париж відвозять товстелезні альбоми власного виробництва – кожен вагою 2-3 кг. Надто багато ілюстрацій, архівних копій, сучасних видів вимагав Комітет ЮНЕСКО.

 

 І ось у вересні минулого року приїжджає експерт. 70-літній контролер обшарив усю резиденцію. На запитання господарів відповідав, що «мусить зберігати холодне обличчя».

 

 «Його вердикт, – згадує Степан Мельнучук, – був досить жорстким, іноді не зовсім об’єктивним. Але вплинути на експерта ми не змогли. На основі його перевірки було підготовлено висновок, що увійшов до проекту рішення Комітету ЮНЕСКО».

 

 Звичайно, було чимало скептиків і в університеті, і у владі, особливо в Києві, які не вірили в успіх. І цим самим збивали з пантелику гарячих ентузіастів. Але коли у лютому цього року на сайті ЮНЕСКО висвітлився порядок наступного, тобто червневого, засідання, на якому обговорюватиметься питання з Чернівців, робоча група активізувалась. Потрібні були рішучі, іноді навіть зустрічні лобістські дії. Знову виготовили нові ілюстрації, розіслали їх членам Комітету. Як-не-як представники 21 країни мали голосувати за буковинську резиденцію. Підклали свої плечі чернівецькі дипломати Іван Гнатишин, Сергій Попик, депутати-бізнесмени Володимир Жаровський та Валерій Чинуш. Дуже не вистачало Володимира Огризка. Але його гідно замінив директор одного з департаментів МЗС Володимир Яценківський.

 

 «Разом з ним і з проректором ЧНУ Тамарою Марусик ми летимо в Париж на засідання Комітету», – згадує ректор ЧНУ. – Приїхали на кілька днів, бо неможливо вирахувати, коли обговорюватиметься саме «чернівецьке питання». І встигли зробити дуже багато. Наші аргументи дещо послабили категоричні критичні висновки ЮНЕСКО».

 

 ЮНЕСКівці планували відкласти ще на 2 роки підготовку об’єкта. Це називалось «на виправлення помилок». Тобто додаткова праця над інфраструктурою. А це дуже вибагливе поняття.

 

 Та все ж завдяки настирливості ректора і проректора, переконаності Володимира Яценківського, посла України у Франції Олександра Купчишина, представників України при ЮНЕСКО Олександра Мазниченка та Олександри Ковальової заготовлений проект рішення став перероблятись.

 

 «Ми так і поїхали додому з тяжким серцем», – каже ректор, не дочекавшись засідання. «Дуже всі хвилювались. Як студенти перед іспитом. У понеділок сайт ЮНЕСКО нічого не повідомив. Зате у вівторок, 28 червня, о 10 годині ранку прийшла есемеска: «Зараз наше питання розглядають». А через півгодини Олександра Ковальова, представниця в ЮНЕСКО від України, привітала по телефону з великим успіхом буковинських ентузіастів: «Справу зроблено!»

 

 Професор-фізик Степан Мельничук згадує блискавичні дні в Парижі, де встиг лише на Ейфелеву вежу піднятись. Решту часу просидів у залах ЮНЕСКО, слухаючи незрозумілу йому французьку мову. Добре, що мав із собою новели Цвейга і книжку Матіос. Дивився з висоти на Париж і думав про людських геніїв. Це ж треба було інженеру Ейфелю сконструювати таку величну вежу, яка б століттями після нього годувала Францію! Бо черги там не закінчуються.

 

 А ще думав буковинський професор про молодого 29-літнього Йозефа Главку, проект якого колись був виставлений тут же, в Парижі, на виставці. Саме його архітектурний ансамбль Чернівецької резиденції митрополитів тоді здобув визнання фахівців. А тепер його геніальний витвір – замок митрополитів у Чернівцях – здобуває світове визнання як шедевр, феномен людської геніальності. 30-літній австрійський архітектор чех Йозеф Главка не лише залишив у Чернівцях після себе неперевершені резиденцію і Вірменську церкву, а й створив передумови бурхливого розвитку житлової забудови міста. Він створив каменоломні, ремісничу школу, черепичний і цегельний заводи. Камінь волами везли з Василева і Чунькова, недозрілий мармур – з Карпат.

 

 Милуючись красою Парижа з високості Ейфеля, професор-буковинець думав про свого великого земляка з Васловівців митрополита Євгена Гакмана. Результатом творчого дуету католика Главки і православного Гакмана – ініціатора ідеї резиденції – стало створення геніального людського витвору, прототипу якому немає у світовій архітектурі. Як мудро поєднується ця конфесійна приязнь двох великих творців у кожній вирізьбленій цеглині і заокругленій візантійській вежі! Цей храм уособив дихання історії в камені, прославив могутність християнської душі, віри і церкви.

 

 Певно, ніхто не заважав цим двом геніям – Йозефу Главці та Євгену Гакману. Не було тоді Кирилів Гундяєвих і «руського миру», які б вороже ділили людей, що свято моляться. Тому й спорудили вічну пам’ятку, архітектурне серце Буковини – резиденцію церковнослужителів, що із властивим їй ансамблем, величчю архітектурного плану, єдністю композиції та величезними розмірами поступається лише Ватикану.

 

 Ці творці заслуговують вічної пам’яті та слави. Щира повага тим людям, хто зберіг шедевр буковинців, які своїми руками мурували і вирізьблювали вічний храм віри, науки і мудрості! Шана тим, хто домігся світового визнання скромного українського затишку, ймення якому – Буковина, Чернівці!

Оцінити матеріал:
(1 Голосувати)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Схожі матеріали (за тегом)

Загрузка...

Нові блоги

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення