П'ятниця, 06 грудня 2019p.

Де життя – там сміття

 Деякі люди посміхались, коли вітали одне одного зі святом… сміття. Виявляється, і воно дочекалось свого дня. Адже звучала жива музика, були кульки і червона стрічка, з’їхалось кілька десятків керівних лімузинів. Причому, кожен начальник прибув у чорнівський ліс саме своїм службовим джипом. Лише журналістська гвардія дружно їхала одним бусіком. Про це подбав прес-центр Чернівецької міської ради. Виходить, що лише журналісти рахують державні копійки і заощаджують на персональних зручностях, щоб не допустити кризи, якою зі столичних трибун постійно лякають простих смертних.

 

Отже, свято сміття. Воно вартує того, аби гриміли оркестри. Бо це проблема, за яку перегризають горло одне одному. Свідченням є тяганина із сміттєзвалищем у Львові, а особливо у сусідньому Тернополі. Чернівці Бог милував. Ветеран водогонів, каналізації та іншого міського комунального дна Олександр Шумейко згадав, що вперше сюди, в садгірсько-чорнівську околицю Чернівців, почали вивозити муніципальні відходи в 1995 році, коли керував містом покійний нині Павло Каспрук. Місцеві мешканці кидалися під колеса вантажівок з чернівецьким брудом.

 

Конфлікт тоді вдалося погасити. І сьогоднішні чернівчани не мають проблем зі сміттям, виносячи його з хати в контейнери. А їх у Чернівцях вистачає. «Лише останніми тижнями поставили 180 новеньких оцинкованих баків, – сказав сьогоднішній міський господар Віталій Михайлішин. – А новозбудований сміттєсортувальний завод дозволить ще й вилучати кошти з відходів, адже на полігонах закопуємо щороку мільйони гривень».

 

Кілька слів про полігони. Чомусь саме такий військовий термін прижився в місцях, куди звозять непотріб. Один котлован уже засипали півметровим шаром грунту. Сьогоднішня восьмигектарна яма теж уже переповнена чернівецьким лахміттям. Традиційно над ним юрмилося птаство з усіх усюд, навіть чайки розвелись тут. Правда, цього разу їх чомусь не було. Чи злякались такої кількості автомобілів, чи духових маршів.

 

Готовий для експлуатації ще один котлован, що зайняв площу 5,3 га. Та, певно, не судилося йому бути швидко заповненим, як попередні. Бо поруч почав діяти серйозний конкурент – сміттєсортувальний завод. Поки що сортувальний, не плутати із сміттєпереробним. Чернівецькі відходи (а це папір, пластик, тканини, метал і дерево) робітники-сортувальники перебиратимуть руками, кидатимуть в окремі пристосування і вже у спресованих квадратах відправлятимуть на переробку відповідним підприємствам України. В цьому й полягає суть бізнесу.

 

Начальник управління благоустрою територій галузевого міністерства Олександр Ігнатенко уточнив, що на таких земельних полігонах Україна щороку закопує 5 млрд. гривень. Тому кількість цих котлованів треба мінімізувати. А таких сортувальних заводів має бути за 60, причому вони повинні слугувати не лише місту, а й селам, які теж замагає сміття. До речі, сказав міністерський фахівець, Чернівецький завод – дев’ятий в Україні і третій – за потужністю.

 

– Цей завод мав усі шанси стати довгобудом з бородою, – сказав, розрізаючи стрічку, голова ОДА Михайло Папієв. – Але знайшлися інвестори, які розуміються в цій справі. Адже впорядкування сміття – теж ознака європейськості. Захищатиметься буковинське довкілля, матимуть роботу наші люди.

 

Одним із таких інвесторів, які даватимуть лад буковинському сміттю, є скромна, невисокого росту бізнесменка із козацького Запоріжжя Ліна Загородня. Вона директор товариства «Еко Баланс Сервіс» і має значний досвід роботи на таких специфічних екобалансних підприємствах.

 

Звичайно ж, ми розмовляли із сортувальниками, які вирядились у теплу уніформу. Більшість з них із довколишніх сіл. Тетяна Жулінська працює тут з чоловіком, він бульдозерист, споруджував це сортувальне підприємство. Обоє задоволені директрисою, зарплатою. Виховують п’ятеро дітей. Таких, як Тетяна з Горішніх Ширівців, сюди влаштувалось 30 односельчан. Валентина та Ігор Мишелюки теж добираються на завод із Ширівців. Сподіваються на обіцяний автобус, що возитиме їх сюди з дому. Між іншим, це подружжя вже має певний сортувальний досвід, бо, як розповіло, 18 років «ходили на звалку». Стихійний досвід, бо здавали зібране заготовлювачам. Отже, крім певних незручностей, сміттєзвалище дещо й виручає безробітних сельчан.

 

А Оксана і Степан Січковські із заставнівського Боянчука набули європейського досвіду і життя, і роботи, і поводження зі сміттям. Бо працювали у Польщі. Оксана – на шклярні (теплиці), а чоловік будував сусідню країну. Але повернулись на Заставнівщину. І влаштувались на сортувальний завод. Певності ще не мають, виграють чи програють. Зате певні в іншому – сортувати треба не лише побутове, а й урядове сміття. Владні багатії поповнили список світових мільйонерів, зате безсоромно кинули Україну на економічне сміттєзвалище, про що свідчить 152 місце в рейтингу… Приємно було спілкуватись з цими сільськими сортувальниками, які жартують, що міське сміття їх нагодує. Але вони вірять у перспективність своєї роботи, яку ніхто ніколи не скоротить. Бо де життя – там і сміття.

Оцінити матеріал:
(1 Голосувати)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Загрузка...
Альфа-Банк UA CPL

Нові блоги

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення