П'ятниця, 13 грудня 2019p.

Степан МЕЛЬНИЧУК: Хлопець я не балуваний: школа, колгоспні буряки, корова і ніяких морів

Степан МЕЛЬНИЧУК: Хлопець я не балуваний: школа, колгоспні буряки, корова і ніяких морів

 Степан Васильович Мельничук майже сім років очолює Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича. Науковець за покликанням, фізик за фахом, він всебічно розвинена людина та яскрава особистість. Стриманий, толерантний, діловий і розумний. Про науку та особисте спілкуємося зі Степаном Васильовичем.


 – Як проходило Ваше дитинство? Що Вам найбільше запам’яталося?

– Моє дитинство було звичайним, як і у кожної буковинської сільської дитини в середині минулого століття. Хлопець я не балуваний: школа, колгоспні буряки, корова і ніяких морів, піонерських таборів, будинків відпочинку. У цьому були свої плюси, що усвідомилися пізніше. Так виховувались відповідальність, обов’язковість.


– Розкажіть про свою родину.

– Батьки у мене – буковинці, з діда-прадіда жили в Топорівцях. Мати, дай, Боже, їй здоров’я, працювала в колгоспі, а батько, хай з Богом спочиває, – на Чернівецькому виноробному заводі. Старший син став фізиком, закінчив кафедру теоретичної фізики нашого університету. Спроби зайнятися бізнесом показали, що це не для нього. Син закінчив магістратуру в дуже престижному університеті Брауна в США і працює в Національній лабораторії ім. Енріко Фермі поблизу Чикаго, займається фізикою високих енергій. Дочка вийшла заміж і живе в штаті Коннектікут. Наймолодший син живе в Чернівцях. Маємо дворічного онука.


– Де Ви навчалися? Як проходили Ваші студентські роки?

– Спочатку навчався в Топорівській середній школі, яку закінчив в 1965 році із срібною медаллю, а потім – на фізичному факультеті Чернівецького університету. Студентські роки, як і для кожної людини, є незабутніми. Вважаю, що мені поталанило, адже в середовищі моїх друзів було прийнято добре вчитися. Із кімнати в гуртожитку, в якій я жив з друзями, вийшли два доктори наук і три кандидати. Якщо врахувати, що мрії – це плани, які не підкріплені фінансово, то мрій у мене багато. Як не дивно, більшість із них пов’язані з університетом «Крім фізики, нічого цікавішого в житті бути не може»


– Ви були зразковим учнем. Напевне, однокласники ставилися до Вас упереджено?

– Якраз ні. У класі у нас теж було прийнято вчитися. Ми поважали один одного. Щоправда, бешкетували. Як і в кожного з нас, у молодості були різні випадки, але зі своїми шкільними друзями із радістю зустрічаюсь дотепер. На жаль, дедалі рідше.


– Хто вплинув на формування Вашої особистості? На кого Ви рівняєтесь у своїй діяльності?

– Вибір фізичного факультету мав своє пояснення: у нас у школі був чудовий учитель фізики Степан Васильович Козьма. Він сам любив фізику, добре знав математику, любив літературу. Учням було з ним цікаво. Крім того, то був час перших космічних польотів, перших атомних електростанцій, атомних криголамів. Здавалося, що, крім фізики, нічого цікавішого в житті бути не може. В університеті кумиром студентів був завідуючий кафедри теоретичної фізики, професор Ніцович Володимир Михайлович. Це людина щедрої душі, вимогливий і привітний. Завжди свої кроки, вчинки його аспіранти оцінювали з позиції: «А що сказав би шеф?» Отже, це ті люди, на яких намагаюся рівнятися.


– Як почалася Ваша викладацька кар’єра?

– Ще будучи аспірантом, проводив заняття зі студентами, від чого отримував задоволення. Адже студенти – народ живий, з ними вдавалося знаходити спільну мову. На жаль, зараз читаю тільки один курс, щоб не втратити форму зовсім. Проте віддаватися повністю викладацькій роботі не маю можливості. Більше люблю тишу. Може, тому, що щодня багато спілкуюся із людьми. Корпоративи з колективом влаштовуємо рідко – раз чи два на рік


– З якими труднощами Вам доводиться стикатися на посаді ректора?

– Найбільші труднощі пов’язані з утриманням в належному стані всіх господарських об’єктів.


– Чи важко керувати таким великим викладацьким колективом?

– Важко, адже наш університет є класичним. А це означає, що в нас найрізноманітніші спеціальності – від «фізики до лірики», від техніки до юриспруденції. Я вже не кажу, що в університеті працює 1260 викладачів, з них більше 110-ти докторів наук і більше 500 кандидатів. І вони, як правило, непересічні особистості. Більшість із них – чесні, мудрі, кваліфіковані люди, патріоти університету.

– Чи не є, на Ваш погляд, рутинною робота науковця?

– Ні в якому разі. Я переконаний, що робота науковця є найцікавішою з усіх можливих робіт, оскільки щодня ти пізнаєш щось нове. Виступи на семінарах, дискусії, конференції – це дуже цікаво: вони дають можливість спілкуватись із людьми, які розуміють тематику, котрою займаєшся. Викладач має чудову нагоду кожного дня спілкуватись із молоддю, а це означає, що самому можна залишатись молодим, не відставати в професійному відношенні і загальнокультурному розвитку. Вибір фізичного факультету мав своє пояснення: у нас у школі був чудовий учитель фізики Степан Васильович Козьма. Він сам любив фізику, добре знав математику, любив літературу. Учням було з ним цікаво. Крім того, то був час перших космічних польотів


– Які факультети та спеціальності Ви вважаєте найпрестижнішими?

– Я завжди був проти того, щоб у виборі професії керуватися стереотипами про престижність чи непрестижність конкретної спеціальності. Кожній людині варто усвідомити свої бажання і схильності. Дуже багато людей страждають в житті через те, що обрали не свою справу. За шість років – шість звільнень за хабарі


– Як часто Вам і Вашим колегам пропонують хабарі за вступ до університету?

– В останні роки із введенням зовнішнього незалежного тестування ця проблема турбує менше. Якщо я отримую інформацію про те, що хтось бере хабарі, то викликаю цю людину до себе і проводжу бесіду. Як правило, зразу ж чую заперечення. Тоді пропоную альтернативу: або заява про звільнення за власним бажанням, або службове розслідування. За 6 років я підписав 6 таких заяв. Хоча кількісного виміру цього ганебного явища у мене не було і немає, але кількість хабарів дійсно зменшилася.


– На Ваш погляд, Болонська система навчання є ефективнішою за попередню?

– Оскільки я дотримуюся думки, що нічого ідеального у світі немає, то не можу однозначно сказати, що Болонська система є кращою. У чомусь вона ефективніша за попередню, в чомусь програє.


– Що потрібно мати чи зробити молодому фахівцю, який після закінчення університету хоче влаштуватися сюди на роботу?

– По-перше, повинна бути вакансія. По-друге, потенційний викладач повинен знаходитися на перших місцях в рейтингу, інакше посаду запропонують іншому. На багатьох спеціальностях без наукового ступеня практично неможливо влаштуватись. Але той, хто схильний до науки, хто хоче і вміє працювати, той рано чи пізно виборює своє місце. Таких прикладів я знаю десятки.


– А що ж тоді необхідно, щоб стати ректором?

– Згідно із законодавством треба мати ступінь кандидата чи доктора наук. Також стаж роботи в університеті повинен складати не менше 10-ти років. Далі потрібно отримати підтримку конференції трудового колективу і відповідно Міністерства освіти і науки, молоді та спорту. До речі, в мене незабаром закінчується семирічний контракт, тому кожен бажаючий може спробувати стати ректором.


– Чи належним чином, на Вашу думку, сьогодні оплачується робота викладача?

– Ні, не належним. Педагогічне навантаження дуже велике, займатися наукою, методичною роботою часу практично не вистачає. При цьому зарплата, в порівнянні із зарплатами колег із західних університетів, є просто смішною. Університет має бути аполітичною структурою. Кожен викладач має ті чи інші політичні уподобання. Але все це у вільний від роботи час. Інакше навчальний процес перетвориться на суцільну політичну дискусію і нічого хорошого з цього не вийде


– Чим відрізняються теперішні студенти від студентів Вашого покоління?

– Теперішні студенти розкутіші, сміливіші, грамотніші. Хоча працюють менше: не хочуть чи не вміють наполегливо працювати в бібліотеці чи в лабораторіях. «Університет має бути аполітичною структурою»

alt

– Яку політичну силу Ви підтримуєте? Чому?

– Я вважаю, що університет має бути аполітичною структурою. Кожен викладач має ті чи інші політичні уподобання. Але все це у вільний від роботи час. Інакше навчальний процес перетвориться на суцільну політичну дискусію і нічого хорошого з цього не вийде. Це не означає, що я відстоюю космополітизм. Кожен викладач, студент мають ідентифікувати себе українцями, громадянами своєї країни, повинні бути патріотами і максимально працювати над утвердженням України у світі.


– Тобто Ви не плануєте іти в політику?

– Не планую. Політика забирає дуже багато часу, а віддача від зусиль дуже мала. Я таке вже бачив, і не тільки на власному прикладі.


– Чи маєте Ви власний бізнес?

– Не маю, тому що бізнесмен з мене ніякий. Кожен повинен робити свою справу. Для мене це освіта, наука, на даному етапі – організація освіти і науки.


– Які особисті якості Вам допомагають у житті, а які заважають?

– Допомагає мені працелюбність, відповідальність, а також почуття гумору. А заважає те, що самотужки беруся одночасно за декілька справ. Бо думаю, що так, як я, не зробить ніхто. До алкоголю байдужий, в їжі не перебірливий


Які напої і страви полюбляєте?

– До алкоголю я практично байдужий. Воду люблю мінеральну і негазовану. Соки – тільки домашні. В їжі я не перебірливий. Але найбільше мені смакують ті страви, що готує дружина.


– Як Ви любите відпочивати?

– Більше люблю тишу. Може, тому, що щодня багато спілкуюся із людьми. Корпоративи з колективом влаштовуємо рідко – раз чи два на рік. Старший син став фізиком, закінчив кафедру теоретичної фізики нашого університету. Спроби зайнятися бізнесом показали, що це не для нього. Син закінчив магістратуру в дуже престижному університеті Брауна в США і працює в Національній лабораторії ім. Енріко Фермі поблизу Чикаго


– Які у Вас захоплення?

– Вже багато років – художня література. Також люблю прогулянки в лісі з дружиною.


– Про що Ви мрієте? Чи є у Вас нездійснені мрії?

– Якщо врахувати, що мрії – це плани, які не підкріплені фінансово, то мрій у мене багато. Як не дивно, більшість із них пов’язані з університетом. Нездійснені є, але озвучувати їх не буду. Може, це і забобони.


– Ваше життєве кредо?

– Кредо – це, очевидно, коротка формула, якою керуєшся в житті. Тому мені більше імпонують слова Ліни Костенко: Чужа душа – то, кажуть, темний ліс, А я кажу: не кожна, ой, не кожна! Чужа душа – то тихе море сліз. Плювати в неї – гріх тяжкий, не можна.

Оцінити матеріал:
(2 голосів)

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Коментарі Vkontakte.ru


Загрузка...
Альфа-Банк UA CPL

Нові блоги

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення