Думки про гостя нашого сьогоднішнього номера на Чернівеччині побутують найрізноманітніші. Одні називають його «феодалом», «різнопартійним діячем», «одіозною фігурою», звинувачуючи мало не в усіх смертних гріхах. Інші ж, навпаки, вважають хорошим менеджером, «керівником від Бога», справжнім господарем і патріотом, людиною з твердою рукою, але разом з тим чуйною й гуманною. Така розмаїтість думок, як на мене, є свідченням того, що нинішній голова Сокирянської райдержадміністрації Василь Козак у будь-якому разі – неординарна особистість, а значить, цікава.
Народився Василь Козак 1959 року в сім’ї вчительки української мови та літератури і бухгалтера.
– У дитинстві я мріяв стати моряком, – згадує Василь Васильович. – Але на перешкоді стала хвороба Боткіна: не пройшов медичну комісію за станом здоров’я...
Оскільки стати «морським вовком» не пощастило, юний Василь Козак вирішив пов’язати свою долю із селом. Тож і вступив до Київської сільськогосподарської академії, де здобув фах «економіст-організатор сільськогосподарського виробництва». Кілька років працював економістом у колгоспі. Був головою районної ради, головою райдержадміністрації.
– Якщо берешся за якусь справу, її треба робити якісно, – вважає пан Козак. – Саме бажання стати справжнім керівником і спонукало отримати другу вищу освіту – закінчити Академію державного управління при Президенті України.
– Василю Васильовичу, хто вплинув на формування Вашої особистості?
– Найбільше – мій дідусь. Він завжди казав: «Пам’ятай, синку, стався до людей так, як ти хочеш, щоб вони ставилися до тебе».
– А чи задоволені Ви тим, ким Ви є? Ви реалізували себе?
– Звичайно, до кінця ще не реалізував. Але ж і життя ще не закінчується.
– Якщо була б можливість почати життя спочатку, чи хотіли б Ви щось змінити?
– Ні, я своєю долею задоволений. Якою вона мала бути, такою й є. Романтична шкільна закоханість Василя в однокласницю Оленку згодом переросла у міцний шлюб.
– Олена Федорівна – моє перше і, можна сказати, єдине кохання. Вона за фахом лікар-стоматолог. Маємо двох дітей – сина Володимира та доньку Юлію. Володимирові 28 років, має вже власну сім’ю. За фахом – юрист, займається бізнесом. 22-річна Юлія обрала таку саму спеціальність, як і брат: у цьому році закінчила Інститут міжнародних відносин і права. Онуків поки що немає, а молоді з цією справою тягнуть, мовляв, спершу треба твердо стати на ноги. Я дуже хочу стати дідусем, але ж не можу за них це зробити (усміхається).
– Ви неодноразово були депутатом різних рівнів. Та й сьогоднішня Ваша робота вимагає багато часу і великого напруження. Чи знаходиться час для сім’ї?
– Знаходиться. Я дуже люблю своїх дітей і свою сім’ю.
– Ви успішна та впливова людина. Чи маєте успіх у жінок?
– Про це треба питати у самих жінок. Писали про мене все, що завгодно, але про любовні походеньки – ніколи. Значить, як кажуть, не був помічений. Але хочу підкреслити: я – чоловік цілком нормальної орієнтації (сміється).
– Як і де любите відпочивати?
– На Дністрі, на водному транспорті. Також дуже люблю відпочивати за кермом, хоча начебто за штатом мені вже й не належить водити машину.
– Які алкогольні напої та страви полюбляєте?
– Взагалі-то алкогольними напоями не захоплююся. Зрідка можу дозволити собі випити віскі: після нього голова не болить. Улюблена страва – домашні вареники із сиром.
– Які риси Ви вважаєте головними для людини, зокрема для керівника?
– Усі людські риси, які прийнято вважати позитивними. Головне, на мій погляд, – залишатися людиною за будь-яких обставин.
– Що викликає у Вас найбільш негативну реакцію?
– Я не терплю лицемірства. Краще, вважаю, промовчати, аніж говорити щось нещиро.
– Яке Ваше життєве кредо?
– Все заради України, для кращого життя.
– А яка Ваша найзаповітніша мрія?
– Власне, це і є моя найзаповітніша мрія на сьогодні. Хочеться залишити по собі добрий слід на рідній землі, докласти сил, знань і умінь, аби моїм землякам жилося краще. Мрія, звичайно, висока. Але втілення її у життя тісно пов’язане з повсякденними труднощами, прикрощами та непорозуміннями. Тож наша подальша бесіда з питань особистих перейшла в інше русло.
– Яка головна, на Ваш погляд, проблема Сокирянського району і які Ви бачите шляхи її вирішення?
– Головних проблем немає: кожна проблема надзвичайно важлива. А проблема в тому, що ми далеко від обласного центру, не вистачає фінансування. Але все вирішуємо поступово.
– Хто і що допомагає Вам працювати, а що і хто – заважає?
– Працюю зі своєю командою, мешканці району дуже підтримують. Співробітничаю з усіма політичними силами, окрім «Фронту Змін».
– На Ваш погляд, голова РДА – фігура політична чи в першу чергу це господарник?
– Політика – це в Києві або в Чернівцях. А тут, у Сокирянах, я господарник, завгосп. У нас є одна партія– Патріотів Сокирянського району.
– Однак Вам закидають, що Ви часто змінюєте політичні партії. Ваше ставлення до цього. Які насправді Ваші політичні переконання?
– За часів Радянського Союзу я належав до КПРС, адже тоді це була єдина політична партія (усміхається). Після розвалу Союзу і розпуску КПРС вступив до партії «Наша Україна». Зазначу, що за президентства Леоніда Кучми я був єдиним членом цієї партії – головою РДА на Чернівеччині. (До речі, на моє 50-річчя Леонід Данилович надіслав мені у подарунок книгу «Україна – не Росія» з автографом). У «Нашій Україні» перебував до 2004 року. Але після так званої Помаранчевої революції мене виключили, мотивуючи це тим, що був державним чиновником при «ворожій» владі. У 2005 році вступив до партії «Батьківщина», де і перебував до 2011 року. Звичайно, Ви знаєте про те, що і з цієї партії мене виключили, хоча офіційних документів про це я й досі не отримав. Зрозуміло, я був дуже засмучений, однак хочу сказати ось що. Я хочу служити людям, а не політичним партіям.
– Під час виборів до Верховної Ради України та Чернівецької обласної ради у 2002 році Ви заявили на повний голос про фальсифікацію результатів виборів. Це справді було так?
– Так, і я не просто заявив про це, а й довів цю справу до кінця. За фактами фальсифікації було порушено кримінальну справу. Зазначу, що у той час було лише три такі факти на всю Україну, один з яких зафіксований у Сокирянському районі.
– На виборах 2004 року Ви підтримали В.Януковича, забороняючи в районі агітувати за В.Ющенка. Чи правда, що в одному із сіл району за Вашою вказівкою навіть закрили магазин, в якому розповсюджувався агітматеріал за Ющенка?
– (Сміється). Як можна закрити магазин через наявність у ньому агітаційних матеріалів? Це неможливо!
– Чи є достовірною інформація, що під час виборів 2004 року заборонялися деякі випуски районного радіо, редагувалися газетні статті?
– (Сміється ще дужче). Це повний абсурд!
– У Вас були певні непорозуміння з Кістругою О.М., колишнім головою РДА. Які зараз у Вас відносини?
– Він ніколи не був головою – лише виконуючим обов’язки голови. Я намагався знайти компроміс у наших стосунках на благо району. Але, на жаль, його надто сильно душить українська жаба заздрощів. Зараз відносин ніяких. І ще хотів би нагадати тим, хто звинувачує мене у різнопартійності. Той самий Кіструга, наприклад, поміняв уже п’яту партію.
– Чи плануєте балотуватись до Верховної Ради?
– Не мені це вирішувати. Поки що таких пропозицій не було.
– Окрім політичних закидів, Ваші опоненти вдаються і до звинувачень економічного характеру. Тож давайте поговоримо про це. Яке Ви маєте відношення до відомих у районі фірм «Риф-Агро», «Прогрес-2003», ТОВ «Бомбардир»?
– Ніякого. Я тільки державний службовець, і нічого більше.
– У 2004 році, згідно з Вашим розпорядженням, підприємство «Риф-Агро», засновником і керівником якого є Ваш рідний брат, отримало в оренду на 30 років 28,68 га ріллі із земель запасу Михалківської сільської ради. Деякі юристи стверджують, що в цьому рішенні багато порушень...
– Дійсно, підприємством «Риф-Агро» керує мій брат, але це зовсім не означає, що дозвіл на оренду землі виданий йому незаконно. Якщо це було б так, то це розпорядження було б уже скасоване.
– Наступна група запитань стосуватиметься Ваших відносин із засобами масової інформації. Кажуть, Ви не прихильник спілкування з представниками ЗМІ. У чому причина такого ставлення?
– Це не зовсім так. Я готовий спокійно приймати будь-кого з представників ЗМІ, що і роблю зараз (сміється). Але, на жаль, часто-густо їхні матеріали виходять однобокими та необ’єктивними. А це, звичайно, не може подобатися нікому, і я тут не виняток.
– У 2006 році Ви, будучи головою Сокирянської райради, розпочали війну з головним редактором районного радіо Людмилою Грубляк? Що спонукало до таких дій?
– Свого часу ми мали лише 28 хвилин ефірного часу для районного радіомовлення. Звичайно, це дуже мало, адже мешканцям Сокирянщини насамперед хотілося б знати докладно про стан справ у районі. А за такий короткий час, самі розумієте, мало що можна розповісти. Але коли ми запропонували пані Людмилі розширення та організацію FM-мовлення, вона чомусь сприйняла цю пропозицію як тиск і подала позов до суду. До речі, на сьогоднішній момент у районі вже третій рік функціонує FM-радіо.
– Які зараз у Вас відносини з Людмилою Грубляк?
– Жодних відносин у нас не було і немає.
– Нещодавно на ток-шоу «Шустер Live», де обговорювався інцидент з побиттям головою Заставнівської РДА Михайлом Бойчуком чотирьох рибалок, надійшов лист від мешканців Сокирянського району. У листі йшлося про те, що у них у районі подібне свавілля дозволяє собі голова Сокирянської райдержадміністрації Василь Козак. Як Ви це прокоментуєте?
– Жодного звернення від мешканців району не було. Надіслав листа електронкою прес-секретар обласної організації «Фронту Змін» Вадим Пелех. Щодо Бойчука можу сказати, що не схвалюю його нестриманості. Він, на жаль, людина надто емоційна. Але виникає запитання: що робили ці самі рибалки уночі на приватному ставку? Як на мене, цей інцидент пахне політичною провокацією.
– Чи була щодо цього інциденту якась розмова з Папієвим, адже він у прямому ефірі обіцяв перевірити дані факти?
– Так, розмова відбулася. Але йшлося знову ж таки не про звернення жителів району, оскільки жодного підпису під тим листом не було. Папієв пообіцяв розібратися.
– І останнє запитання. Як гадаєте, чи буде цього року обраний голова Чернівецької обласної ради? Кого Ви підтримуєте?
– Це запитання до депутатів обласної ради. Хоча можу сказати, що достойних кандидатів на цю посаду є багато.
Так закінчилася наша бесіда з головою Сокирянської РДА Василем Козаком. Оскільки ж Сокирянщина – край садівничий, а голова РДА, за його твердженням, насамперед є господарником, Василь Васильович відбув до Франції вивчати досвід тамтешніх садівників, а також і про наші досягнення розповісти.
