Буковинська правда: Суспільно-політична газета Чернівецької області

Цим матеріалом «Самооборона» продовжує серію публікацій про зловживання місцевої влади в регіонах.


Жителі Сокирянщини добре запам’ятали безкомпромісного борця за правду та успішного підприємця Василя Козака під час виборів до Верховної Ради України та Чернівецької обласної ради у 2002 році. Тоді голова виборчого штабу блоку Віктора Ющенка «Наша Україна» пан Козак заявив на повний голос про фальсифікацію результатів виборів. У 2003 році, за рекомендацією новопризначеного губернатора Михайла Романіва, в Сокирянському районі з’явився новий голова РДА – Василь Васильович Козак.
Жителі району пов’язували з цим призначенням багато сподівань. Проте поступово вони розвіялись, як дим. Коли почалася виборча кампанія 2004 року, більшість жителів Сокирянщини сподівались, що керівник виконавчої влади не втручатиметься у виборчий процес.
Та не сталося, як гадалося: Козак активно включився в передвиборну боротьбу на боці правлячого кандидата. Василь Васильович був схильний не стільки особисто агітувати за В. Януковича, скільки заборонити в районі агітувати за В. Ющенка. В одному із сіл району, з подачі голови РДА, навіть закрили магазин, в якому розповсюджувався агітматеріал Віктора Ющенка, – підприємець відмовився виконати вказівку Козака про зняття плакату із зображенням символіки «Нашої України». Після інциденту з Козаком, буквально наступного дня, до підприємця в магазин завітали пожежники і закрили його за нібито порушення протипожежних правил.
Втручалося керівництво району і в роботу районних ЗМІ. Заборонялися деякі випуски районного радіо, редагувалися газетні статті. Вибори пройшли, голова РДА був змінений. А Козак і далі перевертав район догори дригом – вже на посаді голови Сокирянської райради.

У 2004 році в ефірі Сокирянського радіомовлення та зі шпальт районної газети пролунала критична інформація у бік тодішнього голови РДА Василя Козака. Прийшовши до влади вдруге, в 2006 році, теперішній голова Сокирянської райради пан Козак почав розправу над головним редактором райрадіо Людмилою Грубляк. Вже на 1-й сесії районної ради він вніс на розгляд питання «Про штатний розклад редакції Сокирянського радіомовлення», а згодом, на 2-й сесії, було прийнято рішення «Про вихід районної ради із складу засновників редакції районного радіомовлення» – ніби як через подання недостовірної інформації. Вважаючи, що районне радіомовлення в своїх передачах надає недостовірну інформацію, Сокирянська районна рада та її голова Козак В.В. звернулись до суду з відповідним позовом.
У ході розгляду цього позову Хотинський районний суд дійшов висновку, що, висловлюючи свою позицію, журналіст Л. Грубляк обговорювала події, які мали суспільне значення для району, при цьому вона посилалась на першоджерела. У зв’язку з цим суд 10 квітня 2007 р. прийняв рішення, яким у задоволенні позова Козака В.В. про захист гідності і ділової репутації та відшкодування моральних збитків було відмовлено.
Апеляційний суд Чернівецької області, розглянувши цивільну справу за позовом Сокирянської районної ради та її голови Козака В.В. до редакції Сокирянського районного радіомовлення, встановив, що Хотинський суд у даній справі прийняв вірне рішення. Таким чином, мотивація прийняття рішення про вихід зі складу засновників редакції районного радіомовлення у зв’язку з поданням недостовірної інформації спростована в судовому порядку. Про упередженість зазначеного рішення засвідчує і те, що на цій же сесії, де було прийнято рішення про вихід зі складу засновників районної радіокомпанії, райрада ухвалила рішення про створення комунального підприємства Сокирянської райради «Телерадіоорганізація «Сокиряни».
Прокуратура Чернівецької області винесла протест на рішення 2-ї сесії Сокирянської райради щодо виходу зі складу засновників редакції районного радіомовлення. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого рішення і підлягає обов’язковому розгляду у десятиденний термін. Минув уже рік, а в райраді ніякого рішення так і не прийняли.


У 2004 році, згідно з розпорядженням тодішнього голови РДА Василя Козака, підприємство «Риф-Агро», засновником і керівником якого є рідний брат пана Козака, отримало в оренду на 30 років 28,68 га ріллі із земель запасу Михалківської сільської ради. Ця земельна ділянка надана в оренду для садівництва з грубими порушеннями Земельного та Водного кодексів України, Закону України про оренду землі, стверджують юристи.
ТОВ «Прогрес-2003» (директор – дружина В. Козака) отримало в оренду з правом викупу земельну ділянку в урочищі «Вишнева» с. Ломачинці. Спроба викупу ділянки на березі р. Дністер за заниженою ціною була зірвана компетентними органами. За даним фактом порушена кримінальна справа.
І ще одне. На 49 років Козак своїм розпорядженням передав в оренду 9 га земельного запасу с. Непоротово такому собі ТОВ «Бомбардир» – теж у прибережній смузі. Не важко здогадатися, хто стоїть за цією фірмою. У цій справі теж призначено перевірку, але, як завжди, папери припадають пилом десь в шухляді районної прокуратури.
Родинні зв’язки змушують Козака до активних дій на своїй посаді. За підписом тодішнього голови РДА до обласної держадміністрації надійшов лист, в якому йшлося про те, що Сокирянська РДА неодноразово піднімала питання перед ВАТ «Чернівцінафтопродукт» про припинення роботи АЗС у с. Романківці, мотивуючи це тим, що АЗС працює з численними порушеннями. Головний аргумент: АЗС – контейнерна, а в селі, мовляв, є стаціонарна станція. Складається враження, що Василь Васильович забув, що стаціонарна станція, яка належить його рідному брату Володимиру, знаходиться за декілька кілометрів від с. Романківці і розташована на території Сербичанської сільської ради. В тому ж листі пан Козак просить обласну владу закрити конкурентну АЗС.
Сільська рада змушена була своїм рішенням припинити діяльність АЗС ВАТ «Чернівцінафтопродукт». Ось так відстоюють інтереси родини!


Кормань – чи не єдине село в Україні, де й досі немає законно обраного сільського голови, а той, хто всупереч рішенню суду обіймає посаду – фактично узурпував владу. Чоловік привласнив собі право користування печаткою та ставити підпис на документи, посилаючись на те, що сесія сільської ради затвердила результати виборів, на яких саме він отримав перемогу.
Однак рішення колегії суддів судової плати і цивільних справ Апеляційного суду Чернівецької області зобов’язувало провести повторні вибори сільського голови у зв’язку із фальсифікацією. Воно й досі не виконується.
Селяни вважають, що якби не втручання у виборчий процес пана Козака, то конфлікту, який виник в селі, не було б. Корманчани готові прийняти будь-якого голову – лише б вибори пройшли чесно. Проте в організаторів виборчого процесу своє бачення політичного моменту. Адже є земля, якою, згідно із законом, уповноважені розпоряджатися саме сільські ради, і тут без своїх людей ніяк не обійтися.

Як позбавити людей власності на майно, яке їм належить, і як «розвести» на кругленьку суму підприємця – знає Козак & Ко. Діло було так. Є на Сокирянщині село Михалково, в якому знаходиться зруйнований цегельний завод – СВК «Михайлівський». Приватний підприємець, дотримуючись усіх передбачених законом норм, викупив у сельчан, доведених керівником цегельного заводу Сергієм Бойком до цілковитого зубожіння, майнові паї. Згідно з Актом вилучення, 169 свідоцтв на право власності на майно членів колективного господарства «Україна», за угодою купівлі-продажу, Михайлівською сільською радою було прийнято рішення про визнання права власності на приміщення цегельного заводу за Володимиром Волосом.
Підприємець одразу ж взявся розраховуватися з боргами заводу, ремонтувати приміщення, замовив нове устаткування. Звідки ж було знати підприємцю, що, погодившись на пропозицію селян навести порядок на заводі, він нажив собі ворога в особі голови райради Козака. І почалися проблеми. Як годиться, після рішення сільради Володимир Волос звернувся в БТІ, але йому під тим чи іншим приводом стали відмовляти у видачі свідоцтва на право власності. Через деякий час, за дивних обставин, Новодністровський нотаріус оформив акт купівлі-продажу цегельного заводу СВК «Михайлівське» на підставі акта на право власності, виданого ще в 2003 р. Виникає питання, як Бойко, який є лише одним із трьох співвласників СВК «Михайлівське», зміг продати об’єкт одноосібно? Цікавим фактом є те, що жоден із власників цегельного заводу, тобто пайовики колективного господарства «Україна», і не здогадувався, що з 2003 року вони вже не є власниками заводу. Дотепер існував договір оренди між пайовиками господарства «Україна» та СВК «Михайлівське» від липня 2005 р. до липня 2006 р., а у 2003 р. навіть і договору оренди не було. Де ж угоди, за якими пайовики буцімто передали майно у власність Бойку та компанії?
Голова райради В.Козак постійно тиснув на голову Михайлівської сільської ради Н.Нараєвську з вимогою скасувати рішення про право власності на цегельний завод підприємця В.Волоса.
Тепер Володимир Волос думає, яка влада на Сокирянщині: демократична чи анархічна? Є продавці, є сільська рада, яка засвідчила збори акціонерів, та факт купівлі-продажу об’єкта, з однієї сторони, а з іншої – є перелякане БТІ, яке спішно знаходить старі «документи» з новими мокрими печатками. Тепер власник змушений ходити судами замість того, щоб працювати.

Джерело: "Народна самооборона".