П'ятниця, 25 вересня 2020p.
Оксфорд Медікал проктолог

Медсестра з Буковини провела у зоні АТО два місяці

«Мої донечки і батьки не знали, що я поїхала на Схід. Не хотіла, щоб хвилювалися. Заради дівчаток, їхнього мирного майбутнього сказала, що відправляють на курси до Десни. Зізналася вже тоді, як повернулася додому».

28-річна Тетяна Шарамко з Путили на своїх жіночих плечах відчула, скільки важить бронежилет і як поводитися зі зброєю. Бажання опанувати військову справу в неї з’явилося після того, як здобула медичну освіту. І хто знав, що, розпочата майже чотири роки тому, служба за контрактом продовжиться колись на справжній війні…

Тетяна Михайлівна служить у третій батальйонній тактичній групі (БТГр) на старшинській посаді. Відповідно до спеціальності «Лікувальна справа» працює на медпункті. На початку року до їхньої частини надійшла вказівка про мобілізацію на схід. Поряд із хлопцями потрібні були дві медсестри та дві зв’язкові. Так Тетяна опинилася у четвірці жінок, які не так давно обіцяли захищати спокій рідної країни.

Бійців БТГр направили до Луганської області. І хоча відстань до гарячих точок становила 30 кілометрів – прокидалися і засинали під канонаду мінометів і танків. «Коли ми туди прибули, слава Богу, було більш-менш спокійно, - каже Тетяна. – За два місяці перебування в зоні АТО серед наших хлопців поранених майже не було». Якщо комусь потрібна була медична допомога – її неодмінно надавали, а як ні, виконували звичну письмову роботу.

Жінки мали там таке ж обмундирування, як і чоловіки. Якщо переїжджали з одного місця на інше, розповідає медсестра, то обов’язково одягали бронежилет, каску і брали до рук зброю. Щоправда, за Господнім велінням, її доводилося застосовувати лише на навчальному полігоні. «З нами був мобілізований медик. Він виїжджав до Дебальцевого. Розповідав жахливі речі про те, як під свистом куль рятували ранених і збирали мертвих…»

Часто зустрічалися з місцевим населенням. Серед людей є такі, які щиро вболівають за українських солдатів, а інші – навпаки. Проте часто буває так, що наші військові діляться їжею з ними. Бо проблем із продуктами не було, волонтери час від часу щиро поповнювали запаси військових. Це ж стосується і медичних засобів та препаратів.

Гірша ситуація з тамтешніми умовами перебування. Жили у напівзруйнованих будівлях, спали на підлозі, як пощастить – в спальниках. Холодно, світла немає, а іноді й питної води по кілька днів не було. Такі умови тяжкі для чоловіка, не те що для жінки. Морально-психологічна атмосфера теж нелегка. Але ще по дорозі на схід і хлопці, і дівчата підтримують один одного, підбадьорюють і не залишають наодинці з сумними думками. Кожен добре знає, навіщо він тут і що може статися. «Слава Богу, всі наші повернулися живі й неушкоджені».

Час у зоні АТО йде по-своєму. Але й там бувають маленькі радощі. Наприклад, у день 8 Березня бійці дарували жінкам квіти, дехто навіть парфуми отримав через волонтерів від рідних. А Тетяна 10 березня відсвяткувала ще й 28-ий день народження. Головними атрибутами свята були торт і чай. У такі хвилини найкращими подарунками є підтримка і добре слово бойових побратимів.

22 березня Тетяна Шарамко повернулася додому. Коли донечки Олександра (учениця 4 класу) й Іванна (учениця 3 класу) дізналися про матусину подорож на схід, мало не в один голос сказали, що пишаються нею і вважають справжньою героїнею. Від хвилювання і радості водночас витирали сльози батьки. Вони ж добре знають, через що довелося пройти їхній доньці.

Нині Тетяна лікується у військовому шпиталі. Каже, як буде треба, готова повернутися до зони АТО, бо чудово розуміє, що не тільки її вдома чекають діточки.
Марина ЮРЧЕНКО.
Оцінити матеріал:
(3 голосів)


...

Коментарі

Додати коментар

Забороняється розміщення коментарів, що містять: відверте рекламування, зокрема рекламування інших вебресурсів. Грубі, нецензурні вирази й образи в будь-якій формі. Безглузду інформацію, що не має сенсу (флуд). Такі коментарі видаляються без попередження.

Захисний код
Оновити

Загрузка...
Загрузка...

Нові блоги

Реєстрація

*
*
*
*
*

* Поле обов'язково для заповнення